— Я прийду завтра, — сказав Марш, переступаючи поріг.
— Тільки не дуже рано, — відповів Келсьє і підморгнув. — У мене сьогодні ввечері ще багато справ.
Вен чекала в темній кімнаті, дослухаючись до кроків, що тупотіли сходами. Напівприсівши, вона зачаїлася перед дверима, намагаючись визначити, чи на перший поверх спустилися обидва чоловіки, чи лише один. У коридорі запала тиша, і дівчина врешті ледь чутно відітхнула з полегкістю.
Просто над її головою пролунав стук у двері.
Від несподіванки вона аж підскочила. «А він не в тім’я битий», — подумала дівчина.
Вен похапцем скуйовдила волосся й потерла очі, щоб здавалося, нібито вона спала. Висмикнула сорочку зі штанів, почекала, доки стук повторився, а тоді відчинила двері.
Келсьє стояв, спершись на одвірок, на спину йому падало світло єдиного в коридорі ліхтаря. Ватажок здійняв брови, побачивши її розкошланий вигляд.
— Що таке? — запитала Вен, намагаючись удати сонний голос.
— То як тобі Марш?
— Не знаю, — відказала Вен. — Я не так багато його бачила, перш ніж він витурив нас.
Келсьє всміхнувся.
— Ти не визнаєш, що я тебе спіймав, еге ж?
Вен мало не всміхнулась у відповідь. На допомогу прийшла Рінова наука. «Чоловік, який хоче, щоб ти йому довіряла, це той, якого треба боятися найбільше». Братів голос, здавалося, шепотів просто в її голові. Відколи вона зустріла Келсьє, голос цей посилився, немовби її інстинкти загострилися до краю.
Якусь хвилю ватажок уважно дивився на неї, а тоді відступив від порога.
— Заправ сорочку й ходи за мною.
Вен насупилася.
— Куди?
— Час починати твоє навчання.
— Зараз? — здивувалася вона, скидаючи поглядом на темні віконниці.
— Авжеж, — відказав Келсьє. — Сьогодні пречудова ніч для прогулянки.
Вен привела до ладу свій одяг і приєдналася до Келсьє. Якщо він справді збирається її вчити, вона не має наміру скаржитися, хоч яка година була б. Вони спустилися сходами на перший поверх. У майстерні було темно, різні незавершені меблі лежали в півмороці. У кухні, проте, світилося яскраве світло.
— Зачекай хвильку, — сказав Келсьє і подався туди.
Вен залишилася у темній майстерні, однак могла бачити, що відбувається всередині освітленої кухні. Довкола широкого столу Доксон, Бриз і Гем сиділи разом із Кривоногом та його підмайстрами. На столі стояло вино та ель, утім, небагато. Чоловіки їли нехитру вечерю з пишних ячників і овочів, обсмажених у тісті.
До майстерні просочувався їхній сміх. Не грубий регіт, що часто розлягався над Кеймоновим столом. Цей сміх був м’якший, він свідчив про щирі веселощі й добрий гумор.
Вен не знала напевне, чому не заходить туди. Немовби світло й хороший настрій становили для неї нездоланну перешкоду, не дозволяючи вийти з тихої і темної майстерні. Дівчина спостерігала за своїми новими знайомими з півтемряви й не могла притлумити бажання опинитися разом із ними.
За хвилю повернувся Келсьє зі своїм речовим мішком і невеличким вузликом. Вен зацікавлено поглянула на вузлик, і ватажок, усміхаючись, простягнув його дівчині.
— Це тобі подарунок.
Матеріал був ковзький та м’який на дотик, і Вен швидко збагнула, що це таке. Сіра тканина розгорнулася в її пальцях і стала плащем з-імли-народженого. Як і той, що його Келсьє вдягав минулої ночі, цей був зшитий з окремих довгих стрічок матерії.
— Ти наче здивована, — зауважив Келсьє.
— Я... я гадала, що його треба якимось чином заробити.
— Що ж тут заробляти? — відказав Келсьє, дістаючи власну накидку. — Це те, чим ти є, Вен.
Дівчина нерішуче накинула плащ на плечі й зав’язала. Він здавався... різним. Грубим і важким на плечах, однак легеньким і вільним довкола рук і ніг. У верхній частині стрічки були пришиті одна до одної, і Вен, якби захотіла, могла щільно загорнутися в нього. Вона почувалася... оповитою. Захищеною.
— Ну як він тобі? — поцікавився Келсьє.
— Добре, — просто відказала Вен.
Келсьє кивнув, дістаючи кілька скляних флаконів. Два простягнув їй.
— Випий один, а другий тримай про всяк випадок. Пізніше я покажу тобі, як готувати розчин.
Вен мовчки кивнула й проковтнула вміст пляшечки, а другу запхала до кишеньки на поясі.
— Я замовив тобі нове вбрання, — сказав Келсьє. — Тобі слід звикнути до речей, які не мають у собі нічого металевого: пояси без пряжок, черевики без шнурівок, штани без застібок. Може, пізніше, якщо наберешся сміливості, ми роздобудемо тобі якесь плаття.
Вен злегка зашарілася.
Келсьє розсміявся.