— Я жартую. А втім, ти вступаєш до нового світу, де можеш опинитися в ситуації, коли вигідніше мати вигляд юної панянки, а не міської злодійки.
Вен знову кивнула й пішла за Келсьє, коли той попрямував до виходу. Штовхнувши двері, він розчинив їх навстіж, і попереду постала стіна темної ворушкої імли. Ватажок ступив просто в неї. Вен набрала в груди повітря й теж вийшла.
Келсьє зачинив за ними двері. Звуки кроків брукованою вулицею лунали якось приглушено, а від імли, що клубочилася поволі, усе було трохи вологе. Вен не бачила далі, ніж кілька кроків у будь-якому напрямку: вулиця, здавалося, прямувала в нікуди, наче стежка у вічність. Неба над ними не було — лише сірі пасма, що вирували на сірому тлі.
— Ну що ж, починаймо, — сказав Келсьє.
Голос його видався незвично лунким серед тихої і порожньої вулиці. У ньому звучала впевненість, якої дівчина, оточена звідусіль імлою, анітрохи не почувала.
— Твій перший урок, — вів далі Келсьє, простуючи вулицею попереду Вен, — стосуватиметься не алломантії, а способу мислення.
Він обвів рукою простір поперед себе.
— Ось це, Вен. Це все наше. Ніч, імла — вони належать нам. Скаа уникають імли, наче то сама смерть. Солдати та злодії виходять ночами, але все одно бояться її. Дворяни вдають, ніби їм байдуже, але насправді імла непокоїть і їх теж.
Він обернувся й поглянув на дівчину.
— Імла — це твій друг, Вен. Вона ховає тебе, захищає... і дає силу. Міністерське віровчення — ті його положення, що їх рідко доносять до скаа, — стверджує, що з-імли-народжені — це нащадки тих небагатьох, хто зберігав вірність Панові Всевладарю ще до його Вознесіння. Інші ж перекази пошепки оповідають, що ми — це щось, що лежить поза межами його влади, щось, що виникло того дня, коли на цю землю вперше впала імла.
Вен злегка кивнула. Її здивувало, що Келсьє говорить про це так відверто. Обабіч вулиці здіймалися будинки, у яких спали скаа, але темні віконниці й німотна тиша справляли враження, ніби дівчина та її супутник тут самі. Самі в найбільш густонаселеному місті Останньої імперії.
Келсьє простував далі пружною ходою з упевненістю, що не надто пасувала до навколишнього мороку.
— А хіба нам не слід непокоїтися через солдатів? — тихо запитала Вен. Її колишні ватаги завжди остерігалися нічних патрулів.
Келсьє похитав головою.
— Навіть якщо ми будемо такі необережні, що дозволимо себе помітити, жоден імперський патруль не наважиться зачепити з-імли-народжених. Вони побачать наші плащі й удадуть, ніби нас тут нема. Пам’ятай: майже всі з-імли-народжені належать до Великих домів, а решта — до дрібніших лютадельських родів. У будь-якому разі це дуже впливові особи.
Вен насупилася.
— То вартові просто не звертатимуть уваги на з-імли-народженого?
Келсьє стенув плечима.
— Коли ти бачиш, як дахами скрадається якась постать, правила хорошого тону вимагають заплющити очі на те, що це насправді шанований і добропристойний пан... або навіть пані. З-імли-народжені трапляються так рідко, що дворянські доми не можуть собі дозволити ставитися упереджено до жінок. Хай там як, а більшість з-імли-народжених ведуть подвійне життя: світського аристократа й крадькуватого, потайного алломанта. Особи з-імли-народжених — це найбільші таємниці домів, які вони бережуть за сімома замками. Домисли, хто є з-імли-народженим, а хто — ні, завжди становлять чи не головну тему пліток у вищому світі.
Келсьє повернув за ріг, і Вен, усе ще трохи нервуючись, пішла за ним. Вона досі не була певна, куди він її веде: загубитись уночі було дуже легко. Може, він і не прямував до якогось конкретного місця, а просто призвичаював її до імли.
— Гаразд, — мовив Келсьє, — час навчити тебе користуватися основними металами. Відчуваєш їхні запаси?
Дівчина зосередилася й виявила в собі вісім джерел сили — кожне значно потужніше, ніж ті два, які вона відчула того дня, коли Келсьє її випробовував. Відтоді Вен намагалася не застосовувати «удачу», адже усвідомила, що користувалася зброєю, якої ніколи до пуття не розуміла, зброєю, яка випадково привернула до неї увагу сталевого інквізитора.
— Підпалюй їх по одному, — сказав Келсьє.
— Підпалювати?
— Так ми кажемо, коли запускаємо в дію котрусь із алломантичних здібностей, — пояснив Келсьє. — Ти «спалюєш» той метал, який пов’язаний із цією здібністю. Ти побачиш, що я маю на увазі. Почни з металів, які тобі ще не відомі, а над «гамуванням» і «роздмухуванням» емоцій ми попрацюємо колись іншим разом.
Вен кивнула й зупинилася посеред вулиці. Обережно потяглася до нових джерел сили. Одне з них видалося трохи знайомим. Може, вона використовувала його раніше, навіть не усвідомлюючи цього? І що ж ця сила дає?