— Це, очевидно, бронза, — пояснив той. — «Штовхальна» внутрішня ментальна сила. Вона дає тобі змогу відчувати, коли хтось поруч використовує алломантію. Її застосовують шукачі, як-от мій брат. Зазвичай від неї небагато користі — якщо, звісно, ти не сталевий інквізитор, який вистежує імлистих скаа.
Вен зблідла.
— Інквізитори володіють алломантією?
— Так, вони всі шукачі. Хоча не знаю, чи то лише шукачів беруть у інквізитори, чи то процес перетворення на інквізитора дає цю силу. У будь-якому разі для них це корисне вміння, адже їхній головний обов’язок — це пошук мішанокровних дітей, а також дворян, які неналежно використовують алломантію. На жаль, «корисний» для них означає «вкрай неприємний» для нас.
Вен збиралася кивнути, але враз завмерла. Пульсація припинилася.
— Що сталося? — запитала вона.
— Я запалив мідь, — відповів Келсьє, — метал, що спарований з бронзою. Коли спалюєш мідь, вона приховує тебе від інших алломантів. Можеш спробувати, якщо хочеш, але нічого особливого ти не відчуєш.
Вен запалила мідь. Єдиною зміною було відчуття легкої вібрації всередині.
— Навчитися користуватися міддю — життєво важливо, — мовив Келсьє. — Вона приховає тебе від інквізиторів. Сьогодні, гадаю, нам не варто хвилюватися через них — інквізитори, найпевніше, вирішать, що ми звичайні з-імли-народжені дворяни, які вийшли потренуватися. Проте якщо ти будеш одягнена як скаа і тобі треба буде скористатися алломантією, не забудь спершу запалити мідь.
Вен кивнула, вдячна за пораду.
— Власне кажучи, — вів далі Келсьє, — багато з-імли-нарожених спалюють мідь постійно. Вона горить повільно й робить тебе невидимою для інших алломантів — приховує від бронзи, а крім того, перешкоджає іншим впливати на твої почуття.
Вен пожвавилася.
— Я так і знав, що це тебе зацікавить, — усміхнувся Келсьє. — Той, хто палить мідь, — невразливий до емоційної алломантії. Ба більше: мідь утворює довкола тебе неначе бульбашку. Ми називаємо це міднохмарою — вона ховає від шукачів усіх, хто всередині неї, однак не дає їм захисту від емоційної алломантії.
— Кривоніг, — пробурмотіла Вен. — То ось, що робить димник.
— Саме так, — підтвердив Келсьє. — Якщо когось із наших помітять шукачі, він може втекти до лігвища й зникнути. Наші люди також можуть спокійно тренуватися, розвиваючи свої здібності, і не боятися, що їх викриють. Алломантичні імпульси, що йшли б від столярні у кварталі скаа, швидко виявили б нас якомусь перехожому інквізитору.
— Але ж ти можеш спалювати мідь, — сказала Вен. — Чому ти так конче прагнув знайти димника?
— Так, я можу палити мідь, — відповів Келсьє. — Як і ти. Ми можемо користуватися всіма алломантичними силами, але ми не можемо бути всюди. Хороший ватажок повинен уміти розподілити завдання, особливо коли йдеться про таку велику справу, як наша. Звичайна практика — постійно підтримувати міднохмару над лігвищем. Кривоніг не робить це самотужки: кілька з його підмайстрів — теж димники. Коли наймаєш таку людину, як Кривоніг, то вона зазвичай забезпечує тебе операційною базою та командою димників, достатньо вмілих, щоб укривати тебе весь час.
Вен кивнула. Її більше зацікавила здатність міді захищати її емоції від чужого впливу. Треба буде запастися нею, щоб палити її безперервно.
Вони знову рушили, і цього разу Келсьє дав їй більше часу звикнути до олова. Але думки Вен блукали деінде. Щось видавалося їй... неправильним. Чому Келсьє розповідає їй про це все? Він відкривав їй усі свої таємниці занадто легко.
«Усі, крім одної, — підозріливо подумала дівчина. — Метал із блакитними лініями. Він до нього так і не повернувся». Може, саме це він збирається приховати, притримати ці знання в запасі, щоб зберегти контроль над нею?
«Мабуть, це могутній метал. Наймогутніший з усіх восьми».
Вони далі йшли тихими вулицями, і Вен нерішуче потягнулася до джерела сили. Вона глянула на Келсьє, а тоді обережно підпалила невідомий метал. І знову довкола неї з’явилися блакитні промені, що розбігалися начебто у випадкових напрямках.
Промені рухалися разом із Вен. Один кінець кожного виходив із її грудей, а другий лишався прикріпленим до якогось певного місця вздовж вулиці. Коли вона йшла, з’являлися нові промені, тимчасом як інші тьмяніли й зникали за її спиною. Вони були різні за товщиною і за яскравістю.
Зацікавлена, Вен подумки оглядала промені, прагнучи розгадати їхню таємницю. Вона вибрала один, тонкий і невинний на вигляд, і виявила, що, зосередившись, може відчувати його окремо від інших. Їй навіть здалося, наче вона може його торкнутися, і дівчина подумки легенько смикнула за нього.