— Той чоловік мав шрами на руках аж до ліктів і далі? — запитав Менніс.
Дівчина мовчки кивнула.
— Що то був за демон? — боязко пробурмотів один зі скаа.
— Імлиста почвара, — пошепки відповів інший, вочевидь забувши, що Келсьє перебував надворі при денному світлі.
«І все ж він пішов у імлу, — подумав Менніс. — І як йому вдалося здійснити таке? Лорд Трестінг тримав понад два десятки вартових! Може, Келсьє заховав десь неподалік загін повстанців?»
У вухах знову зазвучали вчорашні слова мандрівника: «Надходять нові часи...»
— Що ж тепер буде з нами? — нажахано запитав Теппер. — Що буде, коли Пан Всевладар довідається про все? Він подумає, що це зробили ми! Він зашле нас до Проваль або накаже колосам перебити нас одразу! Навіщо цей баламутник таке вчинив? Невже він не розуміє, що накоїв?
— Він розуміє, — відказав Менніс. — Він попереджав нас, Теппере. Він прийшов, щоб збурити колотнечу.
— Але ж навіщо?
— Бо знав, що самі ми не повстанемо, і не лишив нам вибору.
Теппер зблід.
«Пане Всевладарю, — подумав Менніс. — Я не можу цього зробити. Я ледве підводжуся щоранку... Я не можу врятувати цих людей».
Але хіба в нього був вибір?
Менніс обернувся.
— Збери всіх, Теппере. Треба втікати, перш ніж звістка про це лихо дістанеться Пана Всевладаря.
— Куди ми подамося?
— У печери на сході, — відказав Менніс. — Мандрівники розповідають, що там переховуються повсталі скаа. Може, вони прихистять нас.
Теппер зблід іще дужче.
— Але ж... туди йти не один день. Нам доведеться ночувати просто неба, в імлі.
— Або це, або лишитися тут і померти, — відповів Менніс.
Якусь хвилю Теппер стояв нерухомо, наче громом ударений, і Менніс подумав, що той надто приголомшений подіями. Проте зрештою молодший скаа ворухнувся й поквапився збирати інших.
Менніс зітхнув, стежачи поглядом за цівкою диму, що здіймалася в небо, і подумки проклинаючи Келсьє.
Далебі, нові часи.
1
Я маю себе за людину принципів. Але хіба хоч хтось думає про себе інакше? Я помітив, що навіть горлорізи вважають свої дії певною мірою моральними.
Можливо, хтось інший, читаючи про моє життя, скаже, що я релігійний тиран. Назве мене зарозумілим. Чому думка того чоловіка мала би бути менш цінною, ніж моя?
Гадаю, зрештою все зводиться до одного аргументу — у мене є військо.
З неба сипав попіл.
Вен спостерігала, як пухкі пластівці кружляють у повітрі. Ліниво. Безжурно. Вільно. Немов чорний сніг, засипаючи темне місто Лютадель. Клапті попелу забивались у закутки між будинками, носились на вітрі й крутились у невеличких вихорцях над бруківкою. Вони видавалися такими безтурботними. Цікаво, як це?
Вен тихо сиділа в одній зі спостережних комірок — потайній ніші, вбудованій у цегляну стіну сховку. Звідти можна було спостерігати за вулицею, видивляючись небезпеку. Вен не вартувала, просто спостережна комірка була одним із небагатьох місць, де вона могла усамітнитися.
А Вен любила самотність. «Коли ти сама, тебе ніхто не зрадить». То були Рінові слова. Брат навчив її багато чого, а потім, щоб закріпити науку, зрадив її — як завжди й обіцяв зробити. «Тільки так можна чогось навчитися. Кожен може зрадити тебе, Вен. Кожен».
Попіл падав далі. Іноді дівчина уявляла себе попелом, або вітром, або імлою. Чимось, що не має свідомості, що лише існує, не думає, ні про що не турбується й не відчуває болю. Тоді вона була б... вільна.
Поблизу почулися шарудливі кроки, і дверцята в задній частині невеличкої ніші, клацнувши, відчинилися.
— Вен! — покликав її Улеф, просовуючи голову до комірки. — Ось ти де! Кеймон шукає тебе вже пів години.
«Власне, саме тому я й ховалася».
— Тобі варто поспішити, — сказав Улеф. — Невдовзі почнеться.
Улеф був довготелесий хлопчина. По-своєму милий і наївний — якщо, звісно, того, хто виріс у підпільному світі, взагалі можна назвати наївним. Це, певна річ, не означало, що він її не зрадить. Зрада ніяк не пов’язана з дружбою. Вона потрібна, щоб вижити. Вуличне життя жорстоке, і якщо скаа-злодій не хотів, щоб його спіймали й стратили, то мусив міркувати практично.
А безжалісність — найпрактичніше з усіх почуттів. Це була ще одна Рінова примовка.
— Ну? — поквапив її Улеф. — Тобі треба йти. Кеймон лютує.