9
Я боюся, що врешті-решт моє марнославство знищить нас усіх.
Вен «відштовхнулася» від монети й пірнула в імлу. Розтинаючи темні пасма імли, вона злинула в небо, над землею і камінням, а вітер тріпотів її плащем.
«Ось вона — свобода», — подумала дівчина, глибоко вдихаючи холодне вогке повітря. Вона заплющила очі, насолоджуючись відчуттям зустрічного вітру на шкірі. «Цього мені завжди бракувало, хоч я ніколи й не знала, що це таке».
Вен почала спускатися й розтулила очі. Зачекала до останнього, а тоді кинула на бруківку монету. Потім злегка «відштовхнулася» від неї і сповільнила падіння. Спалахом розпаливши п’ютер, вона приземлилася вже біжучи й помчала тихими вуличками Фелліса. У повітрі стояла пізньоосіння прохолода, але зазвичай зими в Центральній домінії були м’які. Траплялися роки, коли снігу не випадало зовсім.
Вен кинула монету позад себе і скористалася нею, щоб легенько «відштовхнутися» вгору й праворуч. Майже не збившись із кроку, вона вистрибнула на невисокий кам’яний мур і спритно побігла по ньому. П’ютер не лише зміцнював м’язи, він посилював усі фізичні здібності. Спалювання п’ютеру на малому вогні давало Вен таке відчуття рівноваги, якому позаздрив би будь-який нічний злодій.
Мур повертав на північ, і дівчина затрималася на розі. Вона присіла, відчуваючи холодне каміння під босими стопами, і вхопилася за нього чутливими пальцями рук. Приховуючи свою алломантію запаленою міддю, Вен розвогнила олово, щоб загострити відчуття до краю.
Довкола панувала тиша. Примарні шереги осик в імлі здавалися змарнілими скаа, що вишикувалися перед роботою. Удалині розкинулися маєтки — кожен оточений муром, кожен доглянутий і добре вартований. Цяток світла у цьому містечку було значно менше, ніж у Лютаделі. Багато будинків правили за сезонні оселі, і їхні господарі тепер перебували в якомусь іншому куточку Останньої імперії.
Зненацька перед Вен спалахнули блакитні промені, один кінець кожного виходив з її грудей, а інший зникав у імлі. Вона миттю відстрибнула вбік і ухилилася, тимчасом як дві монети, лишаючи слід у імлі, розітнули нічне повітря. Дівчина розвогнила п’ютер і зістрибнула з муру на бруковану вулицю. Оловослух уловив якийсь шкряботливий звук, а тоді в небо стрімко злинув темний силует. Кілька блакитних ліній потяглися до його капшука.
Вен кинула монету й злетіла в повітря за алломантом. Якийсь час вони ширяли над маєтком якогось дворянина, що, либонь, спав, нічого не підозрюючи. Ураз противник різко змінив напрямок руху й полетів до будинку. Вен полишила монету й, розпаливши залізо та «потягнувши» за віконну засувку, кинулася за ним.
Її противник дістався будинку першим, і вона почула глухий стук, коли він зіштовхнувся зі стіною. Наступної миті він уже знову був у повітрі.
Загорілося світло, і з вікна визирнула чиясь здивована голова. Вен перевернулася в повітрі і влетіла в стіну ногами вперед. Відскочивши від вертикальної поверхні трохи вбік, вона «відштовхнулася» від тої самої віконної засувки. Шибка тріснула, а Вен шугнула в ніч, перш ніж сила тяжіння встигла потягнути її додолу.
Вона летіла крізь імлу, намагаючись не втратити з очей алломанта, якого переслідувала. Він шпурнув у неї кількома монетами, але Вен недбало «відштовхнула» їх. Блідо-блакитний промінь вказав униз — це противник кинув монету, щоб знову повернути вбік.
Вен упустила монету й собі, а тоді «відштовхнулася». Але зненацька «якір» посунувся назад: ворожий алломант «штовхнув» його. Цей несподіваний рух змінив напрям її лету, і дівчину кинуло вбік. Лайнувшись, вона впустила ще одну монету, щоб, «відіпхнувшись» від неї, повернутися на потрібну траєкторію. Але противник уже зник з очей.
«Що ж, нехай», — подумала Вен, опускаючись на м’яку землю з внутрішнього боку муру. Висипавши кілька монет у долоню, вона жбурнула майже повний капшук угору й сильно «штовхнула» його туди, де востаннє бачила противника. Гаман щез у імлі, тягнучи за собою тьмяно-блакитну алломантичну лінію.
З кущів попереду раптом вилетів рій монет і понісся в напрямку до її капшука. Вен усміхнулася. Противник подумав, що то летить вона сама. Він був задалеко, щоб побачити монети в її руці, як і вона не могла побачити ті, які він мав при собі.
З кущів вистрибнула темна постать і заскочила на кам’яний мур. Дівчина завмерла, чекаючи, поки алломант пробіжить по муру і злізе з іншого боку.
Вен злинула в повітря і кинула монети, які тримала в руці, у чоловіка, що саме проходив під нею. Той негайно «відштовхнув» їх, і монети полетіли геть від нього. Але цим фінтом Вен лише хотіла відвернути увагу, а сама натомість приземлилася перед противником і вихопила з піхов два однакові скляні ножі. Вона зробила випад, однак алломант відскочив назад.