Тому дорогою назад до будинку Рену, Вен заощаджувала монети, натомість використовуючи для «поштовхів» і «потягів» будинки та покинуті шматки металу. Спосіб переміщення з-імли-народжених — почасти стрибками, почасти бігом — став для неї цілком природним, і вона рухалася, не замислюючись над тим, що для цього треба робити.
А ось чи вдасться їй зіграти благородну леді? Дівчина не могла приховати своїх побоювань — принаймні не від самої себе. Кеймон добре вдавав дворян завдяки своїй самовпевненості, а саме цієї якості Вен бракувало. Успіхи в алломантії лише підтверджували, що їй треба триматися закутків і тіні, а не дефілювати в розкішній сукні на світському балі.
Келсьє, однак, не дозволив їй відмовитися. Вен приземлилася на напівзігнуті ноги просто перед огорожею маєтку Рену. Трохи засапана, вона із деяким острахом глянула на світло у вікнах.
«Ти мусиш цього навчитися, Вен, — раз по раз повторював Келсьє. — Ти — талановита алломантка, але щоб перемогти дворян, тобі потрібно щось більше, ніж сталевий «поштовх». Доки ти не навчишся поводитися в їхньому колі так само вільно, як ти поводишся в імлі, ти будеш у програшному становищі».
Тихо зітхнувши, Вен випросталася, скинула марево-плащ і сховала його до наступної прогулянки. Відтак піднялася сходами й зайшла до будинку. Коли вона запитала, де Сейзед, слуги скерували її на кухню, тож дівчина попрямувала до відмежованого, прихованого крила, де були господарчі приміщення.
Навіть цю частину будинку тримали в бездоганній чистоті. Вен починала розуміти, чому підставний Рену грав так переконливо: він не дозволяв недосконалості ні в чому. Якщо він підтримуватиме свій образ так само ретельно, як підтримував порядок у маєтку, — його ніхто ніколи не викриє. Принаймні так здавалося Вен.
«А втім, — думала вона, — у нього мають бути якісь вразливі місця. На тій нараді два місяці тому Келсьє сказав, що Рену не витримає перевірки, якщо доведеться зустрітися з інквізитором. Може, ці істоти здатні відчувати його емоції, щось, що може його виказати?»
Це була дрібниця, але Вен не забула про неї. Попри слова Келсьє про чесність і довіру, у нього досі були таємниці. У всіх вони є.
Вона справді знайшла Сейзеда на кухні. Він розмовляв там зі служницею середнього віку. Та була достатньо висока, як на скаа, але поруч із террісійцем видавалася крихітною. Жінка була з прислуги, і звали її Косана. Вен намагалася запам’ятати імена всіх слуг, бодай для того, щоб пильнувати їх усіх.
Сейзед обернувся до неї.
— А, панно Вен. Ви нагодилися саме вчасно, — мовив він і вказав на свою бесідницю. — Це Косана.
Та скинула на дівчину фаховим поглядом. Вен закортіло повернутися в імлу, де ніхто не міг на неї так дивитися.
— Уже достатньо довге, як мені видається, — мовив Сейзед.
— Можливо, — відказала Косана. — Але не чекайте від мене дива, пане вате.
Сейзед кивнув. Очевидно, «ват» — це було належне звертання до террісійського мажордома. Не цілком скаа, але й, вочевидь, не дворяни, террісійці займали дивне становище в імперському суспільстві.
Вен підозріливо витріщилася на них.
— Ваше волосся, панно, — спокійно пояснив Сейзед. — Косана трохи підстриже вас.
— Он як.
Вен сягнула рукою до волосся, що відросло вже задовге, як на її смак. Проте вона сумнівалася, що Сейзед дозволить обтяти його по-хлопчачому коротко.
Косана вказала жестом на стілець, і Вен неохоче підкорилася. Їй не надто подобалося сидіти сумирно, коли хтось клацає ножицями так близько від голови, однак іншої ради не було.
Протягом якоїсь хвилі Косана розчісувала її пальцями й прицмокувала язиком, а тоді почала стригти.
— Таке розкішне волосся, — промовила вона, немовби сама до себе, — густе, гарного глибокого й насиченого чорного кольору. Це просто ганьба, що про нього так погано піклувалися, пане вате. Багато придворних дам віддали би все на світі за таке волосся — досить хвилясте, щоб видаватися пишним, але й не настільки, щоб із ним було важко працювати.
Сейзед усміхнувся.
— Нам доведеться подбати, щоб відтепер за ним доглядали краще, — сказав він.
Кивнувши сама до себе, Косана працювала далі. Сейзед зрештою обійшов Вен і сів на стілець навпроти.
— Келсьє, мабуть, ще не повернувся? — запитала дівчина.