— Вен, моя люба! — вигукнув Бриз, що зручно розсівся за столом посеред кімнатки. — Вітаю! Як тобі Фелліс?
Вен лише стенула плечима й сіла за стіл.
— А я вже й забув, яка ти чудова бесідниця, — зітхнув Бриз. — Вина?
Вен заперечно похитала головою.
— А ось я залюбки випив би.
Бриз був одягнутий в один зі своїх екстравагантних костюмів, на колінах у нього лежав дуельний ціпок. Кімнатку освітлювала єдина лампа, але тут було значно чистіше, ніж у їдальній залі. Серед присутніх тут іще чотирьох чоловіків Вен упізнала лише одного — підмайстра з Кривоногової столярні. Двоє, що стояли біля дверей, очевидно, були охоронці. Останній скаа, у почорнілій куртці та з брудним від попелу обличчям, видавався звичайним робітником. Однак упевненість, з якою він тримався, свідчила про те, що цей чоловік належав до підпілля. Либонь, один з Єденових повстанців.
Бриз простягнув свій келих і постукав по ньому нігтем. Повстанець похмуро глянув на нього.
— Просто зараз, — мовив Бриз, — ти, мабуть, гадаєш, чи застосовую я на тебе алломантію. Може, й застосовую, а може, й ні. Але хіба це має значення? Я тут, тому що мене запросив твій керівник, а він наказав тобі, щоб я почувався комфортно. І я запевняю тебе, що келих вина в руці конче потрібен для мого комфорту.
Скаа якусь хвилю повагався, а тоді вихопив келих і вийшов, бурмочучи собі під ніс щось про даремно витрачені кошти.
Бриз здійняв брови, а тоді обернувся до Вен. Він видавався неабияк задоволеним собою.
— То ти «підштовхнув» його чи ні? — запитала дівчина.
Гамівник похитав головою.
— То була б марна витрата латуні. Келсьє пояснив тобі, чому він попросив тебе прийти сьогодні сюди?
— Він сказав, щоб я спостерігала за тобою, — відповіла Вен, трохи невдоволена, що її передали Бризові. — Мовляв, у нього немає часу, щоб навчити мене всіх металів.
— Що ж, у такому разі почнімо навчання, — мовив Бриз. — Насамперед ти маєш усвідомити, що «гамування» — це дещо більше, ніж просто алломантія. Це тонке й благородне мистецтво маніпуляції.
— Ще б пак благородне, — кинула Вен.
— Ти говориш, як одна з них, — зітхнув Бриз.
— Із кого, з них?
— З них усіх, — відказав гамівник. — Ти бачила, як той добродій-скаа зиркав на мене? Людям ми не до вподоби, моя люба. На саму думку про те, що хтось може бавитися з їхніми емоціями, може містичним чином змусити їх щось зробити, вони почуваються непевно. Та вони дечого не усвідомлюють, дечого, що мусиш усвідомити ти, — усі люди маніпулюють одне одним. Насправді маніпуляція — це суть наших соціальних взаємодій.
Він відкинувся на спинку крісла, узяв свій ціпок і, злегка жестикулюючи ним, став пояснювати:
— Ось поміркуй про таке. Що робить чоловік, коли упадає за юною панною? Звісна річ, він намагається маніпулювати нею, щоб здобути її прихильність. А що відбувається, коли два давніх друга сидять за кухлем елю? Вони розповідають історії, щоб вразити один одного. Життя людини — це суцільне намагання справити враження і вплинути на інших. У цьому немає нічого поганого. Власне кажучи, ми залежимо від цих взаємодій, адже завдяки ним вчимося відповідати на поведінку інших.
Бриз тицьнув ціпком у бік Вен.
— Різниця між гамівниками й звичайними людьми полягає в тому, що ми свідомі того, що робимо. А ще в нас є... невеличка перевага. Але чи справді вона набагато краща за харизматичну особистість чи білосніжну усмішку? Гадаю, що ні.
Вен замислено насупилася.
— Крім того, — додав Бриз, — як я вже казав, добрий гамівник має вміти набагато більше, ніж лише застосовувати алломантію. Алломантія не дає тобі змоги читати думки чи почуття — у певному сенсі ти така сама сліпа, як і будь-хто інший. Ти посилаєш імпульси емоцій, спрямовуючи їх на одну особу або й на цілий натовп, і почуття об’єктів твого впливу змінюються — можливо, саме так, як ти цього прагнула. Одначе видатні гамівники — це ті, хто за допомогою власних очей та інтуїції знають, що почуває людина ще до того, як будуть її «гамувати».
— Яке це має значення, що вона почуває? — запитала Вен, намагаючись приховати роздратування. — Ти ж усе одно збираєшся її «гамувати». Урешті-решт вона почуватиметься так, як ти цього хочеш.
Бриз зітхнув і похитав головою.
— Що б ти сказала, якби дізналася, що протягом нашої розмови я тричі «гамував» тебе?
Вен сердито зиркнула на нього.
— Коли? — зажадала вона знати.
— Хіба це важливо? — відказав Бриз. — Це той урок, який ти маєш засвоїти, моя люба. Якщо ти не знаєш, що почуває людина цієї миті, тобі ніколи не вдасться непомітно торкнутися її емоційною алломантією. «Підштовхни» занадто сильно — і навіть найтупіший скаа збагне, що ним якось маніпулюють. Торкнися занадто легко — і не досягнеш жодного помітного ефекту: інші, сильніші, почуття керуватимуть об’єктом твого впливу.