Бриз знову похитав головою.
— Тут ідеться про розуміння людей, — провадив він далі. — Ти маєш прочитати, що почуває людина, змінити це почуття, підштовхнувши його в правильний бік, а тоді спрямувати новий емоційний стан на свою користь. Це, моя люба, той виклик, із яким ми маємо справу у своїй роботі! Це важко, але ті, хто вміє це робити...
Двері відчинилися, і зайшов похмурий скаа з цілою пляшкою вина. Він поставив її разом із келихом на стіл перед Бризом, а тоді подався в інший кінець кімнати і став біля підглядових вічок, крізь які можна було спостерігати за їдальною залою.
— Ті, хто вміє це робити, отримують чималу винагороду, — доказав Бриз зі спокійною усмішкою. Він підморгнув їй і налив собі вина.
Вен не знала, що й думати. Бризові слова видавалися не надто приємними. Однак вона добре пам’ятала Рінову науку. Якщо вона не оволодіє силою емоційної алломантії, то інші завдяки цій силі матимуть владу над нею. Вен запалила мідь, як її учив Келсьє, щоб захиститися від дальшого впливу на свої емоції з боку Бриза.
Двері знову відчинилися, і до кімнатки ввалилася знайома постать у жилеті.
— Привіт, Вен, — приязно махнув рукою Гем. Відтак підійшов до столу й несхвально поглянув на пляшку. — Бризе, тобі ж чудово відомо, що повстанці не мають грошей на таке.
— Келсьє відшкодує їм витрати, — відмахнувся Бриз. — Я просто не здатен працювати, коли в горлі пересохло. Зовні все спокійно?
— Так, — відповів Гем. — Про всяк випадок я порозставляв олов’янооких довкола будинку. Запасний вихід — он той лаз у кутку.
Бриз кивнув, а Гем обернувся й поглянув на підмайстра.
— «Димуєш», Коббле?
Хлопчина підтвердив кивком голови.
— Молодець, — похвалив Гем. — Тоді наразі все. Тепер нам лишається тільки чекати на Келову промову.
Бриз глянув на кишеньковий годинник.
— Він не прийде раніше, ніж за кілька хвилин. Попросити когось принести тобі келих?
— Ні, дякую, — відказав Гем.
Бриз стенув плечима й надпив вина.
Якусь хвилю всі мовчали. Нарешті заговорив Гем.
— Отож...
— Ні, — урвав його Бриз.
— Але ж...
— Байдуже, про що йдеться, ми не хочемо про це чути.
Гем скинув на гамівника безпристрасним поглядом і сказав: — Тобі не вдасться заспокоїти мене алломантією, Бризе.
Той закотив очі й відсьорбнув іще вина.
— У чому річ? — запитала Вен. — Що ти збирався сказати?
— Не заохочуй його, моя люба, — мовив гамівник.
Вен насупилася й глянула на Гема, що всміхнувся.
Бриз зітхнув.
— Тільки не вплутуйте мене до цього. Я не маю настрою на чергові Гемові пустопорожні дебати.
— Не зважай на нього, — промовив Гем, і очі його загорілися, коли він підсунув стілець ближче до Вен. — Я ось собі міркую: намагаючись розвалити Останню імперію, ми чинимо добро чи зло?
Вен на хвилю замислилася.
— А це має значення?
Гема, схоже, це збило з пантелику, а от Бриз вдоволено хихотнув.
— Добра відповідь, — похвалив гамівник.
Гем сердито зиркнув на нього, а тоді знову обернувся до Вен.
— Звісно, що має.
— Тоді, — мовила Вен, — я гадаю, що ми чинимо добро. Остання імперія багато століть пригноблює скаа.
— Авжеж, — відказав Гем. — Але є одна проблема. Пан Всевладар — Бог, чи не так?
Вен стенула плечима.
— А це має значення?
Гем невдоволено глянув на неї.
Дівчина закотила очі.
— Гаразд, гаразд. Міністерство стверджує, що він Бог.
— Якщо бути точним, — зауважив Бриз, — то Пан Всевладар — лише частинка Бога. Він — Окраєць Вічності, не всезнавчий і не всеприсутній, а лише незалежний елемент свідомості, сущої у світі.
Гем зітхнув.
— А я гадав, що ти не хочеш уплутуватися в розмову.
— Я лише уточнюю факти, — безтурботно відказав Бриз.
— Хай там як, — мовив Гем, — Бог — це творець усього, що є, адже ж так? Він — це та сила, яка визначає закони Всесвіту, а отже, є найвищим джерелом етичних норм. Він — це абсолютна моральність.
Вен здивовано закліпала.
— Бачиш дилему? — запитав Гем.
— Я бачу ідіота, — пробурмотів Бриз.
— Я трохи заплуталася, — визнала Вен. — У чому проблема?
— Ми стверджуємо, що чинимо добро, — став пояснювати Гем. — Але що таке добро, визначає Пан Всевладар, адже він Бог. А значить, виступаючи проти нього, ми насправді чинимо зло. Але оскільки він коїть лихі речі, то чи не слід у такому разі наше зло вважати добром?