Кеймон підвів погляд.
— Гм? Ґвалт? Та ні, лише невеличка проблема з дисципліною. Не переймайся цим, Тероне.
До своїх слів Кеймон додав зневажливий помах руки. Недарма йому так добре вдавалися ролі аристократів — він мав достатньо пихи, щоб зіграти навіть когось із Великих домів.
Терон примружився. Вен здогадувалася, про що той думає. Либонь, він обмірковував, варто чи ні встромити ножа в гладку Кеймонову спину, щойно діло вигорить. Зрештою Терон відвів погляд від свого спільника й зиркнув на Вен.
— А це хто? — запитав він.
— З моєї ватаги, — відповів Кеймон.
— Я гадав, нам більше ніхто не потрібен.
— Вона нам потрібна. Не зважай на неї. Моя частина роботи нехай тебе не турбує.
Терон придивився до Вен, помітивши, певна річ, її розбиту губу. Дівчина відвела очі, але Теронів погляд затримався на ній, обмацуючи з голови до ніг. Вен мала на собі просту білу сорочку на ґудзиках і напівкомбінезон. Навряд чи вона була приваблива на вигляд: худорлява, з дитячим обличчям, вона видавалася навіть молодшою за свої шістнадцять. А проте є чоловіки, яким подобаються саме такі жінки.
Вен замислилася, чи не використати на Терона трохи «удачі», але зрештою він таки відвернувся.
— Зобов’язувач невдовзі буде тут, — мовив він. — Ви готові?
Кеймон закотив очі, влаштовуючи своє огрядне тіло за столом.
— Усе в повному порядку, Тероне. Облиш мене! Повертайся до своєї кімнати й чекай.
Терон похмуро зиркнув, а тоді обернувся й вийшов, бурмочучи щось собі під ніс.
Вен роззирнулася, оцінюючи опорядження приймальні, слуг, загальну атмосферу. Зрештою вона підійшла до Кеймонового стола. Ватажок сидів, перебираючи стос паперів, — мабуть, гадав, який аркуш покласти на стіл перед собою.
— Кеймоне, — тихо озвалася Вен. — Слуги занадто добре виглядають.
Злодій, насупившись, звів погляд.
— Що ти там белькочеш?
— Слуги, — повторила Вен тим самим м’яким шепотом. — Лорд Жедю начебто у скруті. Нехай власне пишне вбрання в нього лишилося з кращих часів, але навряд чи він може дозволити собі таких дорогих прислужників. Він радше використовував би скаа.
Кеймон люто блимнув на неї очима, а тоді все ж перевів погляд на «слуг». Фізичні відмінності між аристократією і скаа були майже непомітні. Однак злодії, яким Кеймон доручив удавати слуг, були вдягнені як дрібні дворяни: вони мали на собі барвисті жилети й трималися трохи впевненіше.
— Зобов’язувач має подумати, що ти на межі бідності, — сказала Вен. — Краще нехай у кімнаті буде повно слуг-скаа.
— Та що ти в цьому тямиш? — сердито зиркнувши на неї, кинув Кеймон.
— Достатньо.
Вона відразу ж пошкодувала про це слово: воно прозвучало занадто виклично. Кеймон здійняв вкриту перснями руку, і Вен приготувалася до чергового ляпаса. Вона не могла більше витрачати «удачу». Її в неї лишилося вкрай мало.
Але Кеймон не вдарив. Натомість він зітхнув і опустив опецькувату руку на її плече.
— Чому ти постійно мене провокуєш, Вен? Тобі ж відомо, які борги лишив твій брат після втечі. Невже ти не розумієш, що хтось менш милосердний, ніж я, уже давно продав би тебе до борделю? Як тобі сподобалося б таке: служити якомусь дворянинові в ліжку, доки не набриднеш і він не накаже тебе стратити?
Вен утупила погляд у свої ноги.
Кеймон стиснув їй плече, впинаючись пальцями в шкіру біля шиї, і вона мимоволі охнула від болю. Ватажок посміхнувся.
— Чесне слово, Вен, я сам не знаю, чому тримаю тебе тут, — сказав він, стискаючи її плече ще дужче. — Мені слід було позбутись тебе ще кілька місяців тому, коли твій брат мене зрадив. Мабуть, у мене просто занадто м’яке серце.
Він нарешті відпустив її, а тоді жестом наказав стати до стіни, біля високого вазона. Вен зробила, як наказано, і розмістилася так, щоб добре бачити всю кімнату. Щойно Кеймон відвернувся, вона потерла плече. «Це лише ще один біль. Я можу впоратися з болем».
Кеймон сів. За якусь хвилю, як вона й очікувала, ватажок махнув рукою «лакеям» обабіч столу.
— Ви двоє! — сказав він. — Ви вдягнені занадто заможно. Ідіть натягніть на себе щось, щоб скидатися на слуг-скаа, і приведіть з собою ще шістьох.
Незабаром приймальня була залюднена так, як радила Вен. А невдовзі по тому прибув зобов’язувач.
Вен спостерігала, як прелан Лер бундючно ступає до кімнати. Як і всі зобов’язувачі, він мав поголену голову, а вдягнений був у темно-сіре вбрання. Міністерські тату довкола очей свідчили, що він — прелан, старший чиновник Кантону фінансів. За ним тягнувся почет дрібніших зобов’язувачів, чиї татуювання були значно менш вигадливими.