«Наберися терпіння. Швидкість не має значення. Якщо вони знають про нього, він уже мертвий».
Келсьє вийшов до великого майдану на перехресті двох вулиць. По кутах розміщувалися чотири криниці, а в центрі височів масивний мідний фонтан у вигляді фігури, що позеленіла від часу й почорніла від бруду й попелу. Статуя зображала Пана Всевладаря в театральній позі, вбраного в обладунок і плащ. Під його ногами у воді лежало безформне втілення переможеної Безодні.
Келсьє минув фонтан, у водоймі плавали пластівці попелу після нещодавніх опадів. Жебраки, що сиділи край дороги, гукали до нього жалісними голосами, намагаючись привернути до себе увагу й водночас не перейти тонкої межі, за якою їхні благання починали вже дратувати. Пан Всевладар заледве їх терпів: жебрати дозволяли тільки тим, хто мав тяжкі каліцтва. Їхньому нужденному животінню не позаздрили б навіть ті скаа, що гарували на плантаціях.
Келсьє кинув їм кілька щіпок, не зважаючи на те, що цим привернув до себе увагу, і попрямував далі. Минувши три вулиці, він опинився на значно меншому перехресті. Довкола цього майдану теж сиділи жебраки, але в центрі не хлюпотів гарний фонтан, а по кутах не було криниць, які привабили б сюди перехожих.
Тутешні жебраки мали ще жалюгідніший вигляд — це були ті бідолахи, яким бракувало сил, щоб відвоювати собі місце на більшому майдані. Виголоднілі діти й зморщені від віку старці боязко гукали до нього; чоловіки, яким бракувало двох або й більше кінцівок, щулилися, брудні від попелу й ледве помітні в темних закутках.
Келсьє мимоволі потягнувся до капшука з монетами. «Не перебирай міри, — застеріг він себе. — Тобі не врятувати їх усіх, принаймні не грошима. Їхній час настане, коли впаде Остання імперія».
Пустивши повз вуха їхні жалісні благання — які стали голоснішими, коли жебраки зрозуміли, що він звернув на них увагу, — Келсьє пильно придивлявся до кожного обличчя. Він бачив Кеймона лише раз, і то недовго, але гадав, що впізнає його. Проте жодне лице не видавалося схожим, і жоден жебрак не мав Кеймонової опасистості, яка, попри кілька тижнів голодування, мала б бути досі помітною.
«Його тут нема», — розчаровано подумав Келсьє. Новий ватажок, Мілев, виконав його наказ і змусив Кеймона жебрати. Доксон перевіряв, щоб упевнитися.
Кеймонова відсутність на цьому майдані могла просто означати те, що він знайшов собі краще місце. А могла означати й те, що Міністерство знайшло його. Якусь хвилю Келсьє стояв нерухомо, слухаючи набридливе квиління жебраків. З неба почали падати пластівці попелу.
Щось негаразд. На північному розі перехрестя жебраків не було. Келсьє запалив олово й відчув запах крові в повітрі.
Він скинув черевики й висмикнув пояс. Далі на бруківку впала коштовна застібка від плаща. Після цього на його тілі не зосталося нічого металевого, крім монет у капшуці. Келсьє висипав кілька на долоню й обережно рушив уперед, лишивши покинуті речі жебракам.
Запах смерті посилювався, але він не чув нічого, крім гризні жебраків позаду. Він повернув на північну вулицю й одразу помітив ліворуч вузький провулок. Набравши в груди повітря, Келсьє запалив п’ютер і пірнув у прохід.
Тісна темна вуличка була завалена попелом і сміттям. Ніхто не чекав на нього, принаймні ніхто живий.
На високо прив’язаній мотузці висів Кеймон, колишній ватажок злодійської банди, а згодом жебрак. Його труп ліниво обертався на вітрі, а довкола кружляли пластівці попелу. Його не просто повісили. До кінця мотузки причепили гак, яким пробили Кеймонові горло. Закривавлений гостряк стирчав з-під підборіддя, голова була відкинута назад, а мотузка виходила з роззявленого рота. Руки були зв’язані, а на досі гладкому тілі видніли слід тортур.
«Це погано».
За його спиною чиясь нога шурнула по бруківці. Келсьє рвучко обернувся й, підпаливши сталь, жбурнув жменю монет.
Зойкнувши по-дівочому, невеличка постать припала до землі, а «відштовхнуті» сталлю монети полетіли навсібіч.
— Вен?!
Келсьє лайнувся й затягнув дівчину в провулок. Відтак визирнув за ріг і побачив, що жебраки пожвавилися, почувши, як монети дзенькнули об бруківку.
— Що ти тут робиш? — зажадав він знати, обертаючись до Вен.
Дівчина мала на собі ті самі коричневий напівкомбінезон і сіру сорочку, що й раніше, але принаймні їй вистачило глузду накинути непримітний плащ із каптуром.
— Я хотіла побачити, що ти робиш, — відказала вона, зіщулившись перед його гнівом.
— Це могло бути небезпечно! Що ти собі думала?