Це все належало їй, і за все було заплачено з фондів ватаги. Якби вона втекла, забравши з собою коштовності і свої три тисячі скринців, то змогла б жити на ці кошти не один десяток років. Думка про втечу спокушала її більше, ніж Вен хотілося це визнавати. Перед її очима раз по раз поставали образи Кеймонових людей — мертві й понівечені тіла, розкидані по безгомінному лігвищу. Найпевніше, те саме чекало й на неї, якщо вона залишиться.
Чому ж тоді вона не втікає?
Дівчина відвернулася від дзеркала й накинула на плечі блакитну шовкову шаль — аристократичний відповідник плаща для жінок. Чому вона не кидала їх? Можливо, через свою обіцянку Келсьє. Він познайомив її з даром алломантії і тепер покладався на неї. Можливо, через свій обов’язок перед іншими. Щоб ватага вижила, кожен її член мусив виконати своє завдання.
Рінова наука казала їй, що ці люди — просто дурні, але те, що пропонували Келсьє та інші, спокушало її і вабило. І, зрештою, від утечі Вен стримували не обіцянки майбутнього багатства і не захват від роботи, а примарна надія — малоймовірна і безпідставна, але однаково принадна, — що ці люди справді довіряють одне одному. Вона мусила лишитися. Мусила дізнатися, чи це справді так, чи — як нашіптував дедалі настирливіший Рінів голос — усе це брехня.
Дівчина обернулася, вийшла з кімнати й попрямувала до парадного виходу. Перед будинком на неї біля карети чекав Сейзед. Вен вирішила залишитися, а отже, мала виконати свою частину роботи.
Настав час уперше зіграти роль дворянки.
Екіпаж зненацька здригнувся, і Вен аж підстрибнула від несподіванки. Утім, карета спокійно поїхала далі, а Сейзед лишився на місці кучера.
Згори почувся якийсь шум. Вен запалила метали й напружилася в очікуванні. З даху карети на приступку для лакея зістрибнула якась постать. У віконце, усміхаючись, зазирнув Келсьє.
Вен полегшено відітхнула, відкидаючись на спинку сидіння.
— Ти міг би просто попросити підібрати тебе.
— У цьому не було потреби, — відказав Келсьє, відчиняючи дверцята й забираючись досередини. Надворі вже стемніло, тож він мав на собі марево-плащ. — Я попередив Сейзеда, що заскочу до вас десь посеред дороги.
— А мені не треба було сказати?
Затраснувши дверцята, Келсьє підморгнув.
— Я просто згадав, як минулого тижня ти заскочила мене зненацька в тому провулку, і вирішив відплатити тою самою монетою.
— Дуже по-дорослому з твого боку, — сухо зауважила Вен.
— А я завжди вперто відмовлявся дорослішати. То як, ти готова до сьогоднішнього вечора?
Вен стенула плечима, намагаючись приховати хвилювання, й опустила очі донизу.
— Як... е-е-м... я виглядаю?
— Просто розкішно, — запевнив її Келсьє. — Достоту шляхетна юна леді. Не хвилюйся, Вен, маскування чудове.
Ці слова не заспокоїли її, немовби вона прагнула почути іншу відповідь.
— Келсьє?
— Га?
— Я вже давно хотіла тебе спитати, — мовила дівчина, дивлячись у вікно, хоча бачила там тільки імлу. — Я розумію, що ти вважаєш це важливим — мати шпигуна серед дворян. Але... ну, невже конче робити це в такий спосіб? Хіба не можна піти до вуличних інформаторів і довідатися від них усе, що нам треба знати про справи дворянських родів?
— Може, й можна, — відказав Келсьє. — Але цих людей не дарма називають інформаторами, Вен. Кожне запитання дає їм вказівку на твої справжні наміри. Навіть зустріч із ними — це крихта інформації, яку вони можуть продати комусь іншому. Краще мати з ними якнайменше справ.
Вен зітхнула.
— Я не наражав би тебе на небезпеку без потреби, Вен, — мовив Келсьє, подаючись до неї. — Нам справді конче потрібен шпигун серед дворян. Інформатори зазвичай дізнаються чутки від слуг, але аристократи здебільшого теж не дурні. Важливі зустрічі відбуваються там, де жоден слуга не може їх підслухати.
— І ти сподіваєшся, що мені вдасться потрапити на такі зустрічі?
— Можливо, — відказав Келсьє. — Можливо, й ні. У будь-якому разі, я знаю, що мати свою людину серед дворян завжди корисно. Ви з Сейзедом можете почути якісь важливі новини, що їх вуличні інформатори не вважатимуть вартими уваги. Навіть якщо ви нічого не почуєте, сама ваша присутність на цих званих вечорах забезпечить нас певною інформацією.
— Це як? — насупивши чоло, запитала Вен.
— Запам’ятовуй тих, хто виявлятиме до тебе інтерес, — сказав Келсьє. — За їхніми домами нам треба буде особливо пильнувати. Якщо вони зацікавляться тобою, отже, імовірно, вони цікавляться лордом Рену, а на це в них може бути одна вагома причина.