— Уперед, панно, — заспокійливим тоном повторив Сейзед. — Пригадайте все, чого навчилися.
«Сховатися! Знайти якийсь куток! Шаснути в тінь, імлу, абикуди!»
Зціпивши руки перед собою, Вен посувалася вперед. Сейзед супроводжував її. Краєм ока дівчина бачила стурбованість на його зазвичай спокійному обличчі.
«І він недарма хвилюється!» Усе, чого він навчив її, кудись поділося — випарувалося, наче імла. Вен не могла пригадати ні імен, ні правил поведінки — анічогісінько.
Вона спинилася просто посеред вестибюля. Якийсь набундючений дворянин у чорному костюмі обернувся й поглянув на неї. Вен заціпеніла.
Чоловік мимохідь ковзнув по ній очима, а тоді відвернувся. Вона виразно почула слово «Рену», вимовлене голосним шепотом, і з острахом скосувала очима вбік. Кілька жінок дивилися на неї.
А втім, вони немовби не бачили її самої. Вони вивчали вбрання, волосся, коштовності. Вен скинула поглядом у інший бік — там кілька молодиків теж розглядали її. Вони дивилися на глибоке декольте, гарну сукню і макіяж, але вони не помічали її самої.
Жоден із них не міг розгледіти Вен, вони бачили тільки ту маску, яку вона наділа на себе, — ту маску, яку вона хотіла, щоб вони побачили. Перед ними стояла леді Валетта. Вен немовби там і не було.
Немовби... вона сховалася, сховалася просто перед їхніми очима.
І враз напруження почало відступати. Вона повільно відітхнула, заспокоюючись, і відчула, як її тривога вивітрюється. Сейзедова наука повернулася, і Вен прибрала вигляду дівчини, що приголомшена своїм першим офіційним балом. Вона ступила вбік і подала шаль лакеєві. Сейзед поруч розслабився. Дівчина ледь помітно всміхнулася йому і плавною ходою рушила до головної зали.
Вона може це зробити. Вен досі нервувалася, але напад паніки минув. Їй не потрібні були ні закутки, ні тінь — достатньо було маски з сапфірів, макіяжу та блакитної тканини.
Головна зала замку Венчерів вражала своїм виглядом. Запаморочливо висока — на чотири чи п’ять поверхів, — вона мала видовжену форму. Величезні прямокутні вітражні вікна тяглися низкою вздовж стін, і світло дивних потужних ліхтарів, які Вен бачила зовні, линуло просто в них, заливаючи залу водоспадом кольорів. Між вікнами попід стінами здіймалися масивні, оздоблені різьбленням колони. Біля їхньої основи стіна немовби відступала назад, утворюючи під вікнами одноповерхову галерею. Тут, у затінку колонади, розміщувалися десятки столиків, накритих білими скатертинами. У дальньому кінці зали Вен розгледіла на стіні невисоку лоджію, на якій теж стояло кілька столиків.
— Там обідній стіл лорда Страффа Венчера, — прошепотів Сейзед, вказуючи на лоджію.
Вен кивнула.
— А що то за світильники довкола замку?
— То вапнякові ліхтарі, панно, — пояснив Сейзед. — Я не знаю достеменно всього процесу, але якимось чином негашене вапно можна нагріти так, що воно випромінюватиме яскраве світло й не буде при цьому розтоплюватися.
Ліворуч на підвищенні грав струнний оркестр, і під його музику посеред зали танцювали пари. Праворуч були столи, заставлені тацями з наїдками, а довкола них метушилася прислуга в білому.
Сейзед підійшов до розпорядника й показав йому запрошення Вен. Чоловік кивнув, а тоді прошепотів щось на вухо молодшому слузі. Молодик уклонився Вен і повів її за собою.
— Я попросив невеличкий столик на одну людину, — пояснив Сейзед. — Як мені видається, сьогодні вам немає потреби з кимось спілкуватися. Досить, щоб вас просто побачили.
Вен удячно кивнула.
— Але майте на увазі: столик на одного означає, що у вас немає пари, — остеріг її Сейзед. — їжте повільно, бо коли закінчите, чоловіки почнуть підходити, щоб запросити вас до танцю.
— Ти ж не навчив мене танцювати! — налякано прошепотіла Вен.
— На це не було часу, панно, — відказав террісієць. — Та не турбуйтеся, ви маєте повне право ввічливо відмовитися. Кавалери вважатимуть, що ви просто ніяковієте на своєму першому балі, і нічого страшного через вашу відмову не станеться.
Вен кивнула. Слуга підвів їх до невеличкого столика неподалік центру зали. Дівчина сіла на єдиний стілець, а Сейзед, замовивши для неї вечерю, став за її спиною.
Вен сиділа скуто й чекала. Більшість столиків розміщувалися просто під перекриттям колонади, біля танцювального майданчика, і таким чином між ними й стіною лишався прохід. Цим коридором раз по раз, перемовляючись тихими голосами, проходили пари й компанії. Дехто часом вказував на Вен або кивав головою в її бік.