Вен їла делікатно, як її вчили, не поспішаючи й ретельно дотримуючись усіх правил. Їй не надто подобалося те, що її можуть запросити до танцю: вона побоювалася, що запанікує знову, якщо хтось заговорить до неї. На жаль, їду не можна було розтягувати вічно, особливо зважаючи на невеличкі порції для дами. Невдовзі Вен доїла й поклала виделку поперек тарілки — знак, що вона закінчила.
Не минуло й двох хвилин, як з’явився перший кавалер.
— Леді Валетта Рену? — запитав молодий чоловік, злегка вклонившись. Він був одягнений у довгий темний сюртук поверх зеленого жилета. — Я лорд Ріан Строуб. Чи не бажаєте потанцювати?
— Мій пане, — відказала Вен, скромно опускаючи очі. — Це дуже люб’язно з вашого боку, але сьогодні мій перший бал і все довкола таке дивовижне! Я боюся, що від хвилювання можу спіткнутися під час танцю. Може, наступним разом?..
— Авжеж, моя панно, — відказав молодик, поштиво вклонився і відійшов.
— Дуже добре, — тихо похвалив Сейзед. — Ваш акцент чудовий. Звісно, вам доведеться потанцювати з ним на наступному балі. До того часу, гадаю, ми вас навчимо.
Вен злегка зашарішалася.
— Може, його не буде.
— Можливо, — відказав Сейзед. — Але навряд чи. Молоді дворяни неабияк полюбляють вечірні розваги.
— Вони влаштовують бали щовечора?
— Майже. Зрештою, бали — це головна причина, чому люди з’їжджаються до Лютаделя. Якщо в місті відбувається бал — а бали тут відбуваються практично постійно, — то дворянин, особливо молодий і неодружений, зазвичай відвідує його. Вас не очікують на балах так часто, але двічі або тричі на тиждень вам, мабуть, слід на них з’являтися.
— Двічі або тричі... — повторила Вен. — Мені треба буде більше суконь!
Сейзед усміхнувся.
— О, ви вже починаєте міркувати як справжня дворянка. А тепер, панно, дозвольте мені відлучитися...
— Відлучитися? — перепитала Вен, обертаючись.
— На вечерю для мажордомів, — відказав Сейзед. — Слуг мого рангу зазвичай відпускають, коли господар чи господиня закінчили їсти. Мені не хочеться йти й залишати вас, але там будуть присутні багато поважних слуг із Великих домів. Пан Келсьє бажав би дізнатися, про що вони будуть розмовляти.
— Ти лишаєш мене саму?
— Ви досі чудово давали собі раду, панно, — відказав Сейзед. — Жодних серйозних помилок, принаймні таких, яких не можна пробачити дамі під час її першого виходу у світ.
— Наприклад? — занепокоєно спитала Вен.
— Ми поговоримо про них пізніше. Лишайтеся за столиком, пийте потроху вино — але пильнуйте, щоб вам не доливали надто часто, — і чекайте на моє повернення. Якщо до вас підходитимуть інші молоді чоловіки, відмовте їм так само ґречно, як і першому.
Вен знехотя кивнула.
— Я повернуся приблизно за годину, — пообіцяв Сейзед, однак лишився на місці, немовби чогось чекаючи.
— Е-е-м... ти можеш бути вільний, — здогадалася сказати дівчина.
— Дякую, панно, — террісієць уклонився й пішов.
Лишивши її саму.
«Не саму, — подумала Вен. — Келсьє пильнує десь там недалеко, у темряві». Ця думка трохи заспокоїла її, хоча вона воліла б не відчувати так гостро порожнього місця біля свого стільця.
Ще троє молодиків спробували запросити її до танцю, але кожен дістав увічливу відмову. Після них більше ніхто не підходив: очевидно, по залі пройшла чутка, що новенька не схильна танцювати. Вен запам’ятала імена тих чотирьох, що запрошували її, — Келсьє захоче їх дізнатися — і стала чекати.
Як не дивно, невдовзі вона почала нудитися. Зала добре провітрювалася, та попри це Вен упріла під кількома шарами тканини. Особливо кепсько довелося ногам, панталони на яких доходили аж до кісточок. Довгі рукави теж не допомагали, хоча шовкова матерія м’яко облягала шкіру. Танці тривали, і якийсь час Вен зацікавлено спостерігала. Однак незабаром її увагу знову привернули зобов’язувачі.
Вони, схоже, таки виконували на вечірці якісь функції. Зазвичай вони стояли осторонь, але іноді підходили й долучалися до гурту. Час від часу дворяни уривали розмову й самі розшукували зобов’язувача, щоб прикликати його до себе сповненим поваги жестом.
Вен насупилася, намагаючись зрозуміти, що ж уникає її уваги. Зрештою компанія за сусіднім столиком махнула зобов’язувачеві, що проходив повз. Їхній стіл був задалеко, щоб щось почути, однак із оловом...