Тих, хоч небагато, так один за десятьох наскучить. Чорні, жасні, як душогуби, так тії білі зуби шкірять, мов живцем тебе з'їсти хочуть, а циганки аж до возів пруться та за руки хапають, щоб ворожити.
Всякими мовами беруться балакати, а ні одної добре не знають. «Я тобі долю казати, правду казати, найправдивішу.»
Циганчата, як чортенята, голе то, чорновиде і товстопузе, лізе коням прямо під копита, обігнатися годі, а все кричать, мало ротів собі не пороздирають: «Дай пан! Дай пан!» Більше, мабуть, нічого по-людському й не знають. Поважні туркені., так ті лише крізь маленькі загратовані віконця на вулицю поглядають, закутані в білі міграми та в легенькі фередже, так що лиш чорні, палкі, а сумовиті очі, мов зорі з-за хмар, видно. Хто її там знає, яка, а очі гарні, ніби кличуть до себе: «Ходи!»
Дівчатка в халатиках різноцвітних, головка в кісках, в кіски амулетиків поначіплювано, в деяких фезики золотенькі, - роззявляють мальовані губи і підносять начорнені брови. Вдруге такого не побачать.
У деякої ще й кухлик у руках, бо мати до фонтану, а може, й до Дністра по воду післала, а вона тут уже годин дві, або три торчить і видивлює чорні, як вуглики, очі. Боїться, щоб того кухля не роздавили. Насилу здіймає його вгору й на голову з кісками і фезиком кладе.
«Бач, яка!» - штовхнув ліктем свого товариша козак.
«Того цвіту по всьому світу», - відповідає той. Але обидва погоджуються на тому, що кращих, як у нас, на Україні, таки на всьому світі немає. «Як удасться гарна ніч майова, вишні зацвітуть, зорі висипляться на небо, залящать соловії, і заспівають дівчата, - то Боже ти мій!»
«Розказуєш, буцім я сліпий та глухий, або розуму не маю. Нагадав!»
Де базари, там трохи ширше стає, поки товпа за возами з усіх вуличок не нахлине.
На базарах позачинювані крамниці. Торговці бояться за своє добро. Пророкові ісповідники не крадуть, але від чого ж тут цигани і всякий бродячий народ? Краще тоді двері замкнути і з люлькою у вищерблених зубах дивитися на дивасію.
Поважний мулла в довгополому халаті і в зеленій чалмі злегка бородою хитає. Молодий софта10 прямо в зуби йому глядить, рад кожне слово, ще заки воно вилетить з рота, в повітрі зловити. А мулла очима завернув і слово по словечку цідить: «Великий світ, багато на йому народів, так один Аллах над ними і один пророк його Магомет».
«Ля ілляге, іллялля Магомет ресу люлля. (Бог є Бог і Магомет його пророк», - як відгомін доповідає софта. І дві парі очей, молоді і старечі, спокійно глядять перед себе, погоджуються з гадкою, що коли Аллах не тільки вірних, але й гяврів сотворив на світі, то з того, видно, що їх тут треба. Ні злости, ні зависти, ні надмірного здивування в тих очах уже не видно.
Мулла каже: «Бог один і ніхто інший не може людям праву путь показати.»
А софта: «Хай святиться Аллахове ім'я, і хай прозрять народи, щоб кожний свою путь побачив».
Оба: Ля ілляге, іллялля Магомет ресу люлля.
А мулла знов: «Коли Аллах випустить душу з мене, як птаху з квітки, то в тюрбе11ви мене не ховайте, тільки в звичайній могилі, щоб обличчя моє в небо дивилося вічно, і щоб дощі, протікаючи в землю, обмили тіло моє з гріхів, якими я опоганив його, живучи не по наказах Аль-корану».
І софта обіцяє, що сповнить це бажання, якщо Аллах звелить учневі вчителя пережити .
Герцикова, проїжджаючи мимо, дивиться і з дива вийти не може. Обидовської очі веселіють.
Не такі то тії турки й татари страшні, як про них розказували люди:
«Всіх нас Бог на своє подобіє создав і всі ми образ Божий гріхами осквернили».
Каються і зітхають.
«Всякий народ і добрий і злий, тут так, як і в нас».
«Тільки добрість ми ховаємо для себе, а до людей виходимо зі злістю».
«Добре кажете: зі злістю виходимо до людей.»
«А вони до нас».
«А вони до нас так само зі злістю виходять, і як зчіпляться тії дві злості, наша і їх, так тоді й маєте те, що тепер було».
«А добрости й не видно.»
«Не видно, але вона є, тільки жди, щоб добулася наверх.»
їм скучилося так помаленьки їхати і щодва-три кроки ставати, щоб розступилася товпа і тому розмовою розважають себе.
Наскучило дивитися. Прямо очі болять. І що тут побачиш такого?
Море людських голов, низькі дімки, загратовані віконця, трохи зелені якоїсь, і знов дімки і мінарет стріляє вгору, і курява, така курява, що аж в голові темно. Де ж то! Стільки возів переїхало, і такі тисячі людей перейшли. Череда не те, та й яку пилюгу на вулиці зіб'є.