Отже, містер Томазо став виявляти непомітну обачливість щодо Шляхтича, непомітну тим більше, що проявлювано було ту саму обачливість і щодо всіх інших «вихованців» школи сльозливого містера-бороданя, і Шляхтич мав би знати про це, та він і знав, не відав тільки, що його поставлено під нагляд особливо пильний, і це мало не спричинилося до кінця фатального.
Не слід вважати, ніби «вихованці» містера Томазо були намертво відрізані від світу камінною стіною давнього баронського замку і втримувалися на правах і становищі звірів у клітці. Далеко ні. В межах дозволеного, трактованих містером Томазо досить широко, їм давалося право на всі ті втіхи, яких прагнуть чоловіки середнього віку, готовані для вчинків таємничо-загрозливих. Входила сюди пиятика в стінах замку й поза ним, в закладах вишуканих і досить низького гатунку, знайомства й зустрічі з представницями протилежної статі, зазнайомлення й милування творами мистецтва в обсягу, сприйнятливім для натур такого різновиду: бодай короткочасне злиття з природою, де не останню роль відігравали іноді й досить далекі прогулянки пішки, мандрівки машинами, а то для різноманітності й на велосипедах, коли на спині в тебе величезний рюкзак, на голові капелюх з пір'їною, коли на тобі шкіряні шорти, які відкривають кожному зустрічному твої міцні заволохатілі ноги, і ніхто не відрізнить тебе від місцевого мешканця, від аборигена, від справжнього хазяїна цих гір, долин, річок і погідного неба. Існувало, однак, маленьке, майже непомітне, у всякому випадку для сторонніх, справді неухватне «але»: ходити, прогулюватись, мандрувати, напиватися й навіть заглиблюватися в інтимно-приховане вони мали право тільки групово, в масі; менше двох вийти за межі замку не дозволялося, і вже коли й опинялися на волі тільки двоє, то кожен із них знав, що його товаришеві доручено стежити за ним так само, як він мусив згодом доповісти про кожен крок свого колеги. Шляхтичеві, може, найчастіше виявлялася довіра в тій мірі, що він міг виходити до міста не в складі юрмиська, а тільки вдвох, зі своїм, здається, найближчим товаришем, рудим Юхимом,— чоловіком з іржавою шиєю і нібито беззлобним поглядом на світ, що становило приємний контраст до Шляхтичевої похмурості. Ще відзначався іржавошиїй Юхим надмірною легковажністю. Легковажність Юхимова пояснювалася його мирним фахом (до війни Юхим працював бухгалтером райспоживспілки), а відомо ж, що коли затурканий провінційний бухгалтер виривається на волю, то він просто шаліє. Ось тут і пригодилася стримана серйозність Шляхтичева, його статечна солідність, якою урівноважувалися вибрики іржавошийого. Це з перших днів помітив містер Томазо й недвозначно доручив Шляхтичевій опіці рудого Юхима якщо й не для перевиховання, то бодай для нагляду й стримування; Шляхтич не мав сумніву, що іржавошийому теж доручено наглядати за ним самим, але якось не спало йому на гадку, що доручення це може відрізнятися від одержаного ним самим, що Юхим здатен заслужити в містера Томазо вищої довіри, отже, Шляхтич не відчував неправомірності й нетотожності їхнього з іржавошиїм Юхимом становища. І це його погубило.