Меморандума до Ніселя — начальника військової місії (французької) у Варшаві — компонував Бондарівський, великий спец в справах меморандумів. Він так само любив гроші, як старий Зелінський жінок, і де тільки можна було, гарбав їх до своєї кешені. Разів кілька його мали віддати до суду, але кожний раз Петлюра боронив Бондарівського. Такай спец дуже потрібний був Петлюрі.
Поляки вживали заходів, щоб Нісель не прийняв мене як до того вже було трапилося з Петлюрою. До нас, ніби-то випадково, заскочив офіцер з другого відділу польського генштабу — капітан Чарноцький, і почав намовляти звернутися до начальника польського генштабу. Чарноцький незавидний миршавенький чолов'яга, але хитрий як сам сатана. Зелінський погодився звернутись і до начальника польського генштабу, а поки-що почав збиратися до Ніселя, бо той уже через капітана Левінсона повідомив, чекає нас.
До помешкання французької місії зовсім близько, але Зелінський сідає в авто і через хвилину ми під'їхали. Позавсім, місія, чи то пак „комісія" Зелінського мала де-кілька авто, не зважаючи на те, що інтерновані в таборах їли напівздохлу конину і гинули від туберкульозу в холодних гнилих бараках.
В прийомній чекати не довелося. Зараз же по приїзді Нісель прийняв нас. Говорив він досить добре російської мовою. Робить вражіння людини розумної. Він перечитав нашого меморандума, якого я відмовився підписати, вважаючи освітлення фактів у ньому, що не відповідають інтересам України. Він розглянув і мапу, а потім обереже почав натякати на бажаність погодження з російськім монархістами, яке в перспективі, він гадав, може забезпечити Україні „федерацію з небільшовицькою Росією". Нарешті, він сказав, що пошле нашого меморандума до Парижу і, як „друг України", додасть відповідних висновків, а поки-що порадив працювати з поляками. Виявилося, і перед тим, як говорити з нами, Нісель порадився з начальником польського генштабу — генералом Развадовським.
Були ми і в генерала Развадовського. Останній, прийняв нас в помешканні польського генштабу, у власному кабінеті. З балачок мені стало ясно, що генерал Развадовський цілком поділяв думки Пілсудського що до виконання Ризького договору. Развадовський запевнив, війну припинено лише для того, щоби краще підготовитися до нової боротьби з більшовизмом та що після формального замирення Петлюра фактично одержуватиме від Польського правительства більшу допомогу, ніж до того. Развадовський робив вражіння дуже облесливої людини. Він просто пухом стелив, балакаючи, м’яко стелив. Він і не гадав залишити українців.
А зараз вживе усіх заходів, щоб допомогти нам. Принціпово він погоджувався зо всім, про що „дипломатично" торочив йому Зелінський, який для більшого вражіння навіть царського „георгія" начепив на українського жупана. Зброї і всякого військового майна обіцяв Развадовский відпустити у великій кількості. Техничні питання наказав вирішити капітанові Чарноцькому.
Я умовився з Чарноцьким, що до мене в Тарнів буде прислано з генштабу офіцера, який і буде посередником між мною і ріжними органами польської влади на місцях. А приймаючи на увагу, що на відтинку проти України стоїть штаб VI Польської армії, я повинен був виїхати і до Львова, щоб умовитися на місці про техніку руху людей до кордону на Україну.
Я вже збирався виїзжати з Варшави, як раптом до мене заходить Тимченко, якого я знав за особистого ворога Петлюри. Тимченко був знаменитий лише тим, що в чистому полі серед білого дня капітулював з добре озброєною і боєздатною українською „сірожупанною" дивізією перед поляками 1919 року. Зо всіма попередженнями про конспірацію Тимченко повідомив, що зі мною хотять бачитися „люди, — які можуть багато зробить в нашій справі", що є то українські патріоти і що побачення з ними мене ні до чого не зобов'язує. Прізвища де — кого з них він обіцяв сказати мені лише, коли я погоджусь на побачення. Чому, думаю мені не піти та не подивитися, що воно там за патріоти? Я дав слово. Тимченко назвав Ханенка, Грохольського та Подгурського, але тут же зазначив, що Ханенко є не цілком відповідною особою, за те Грохольський та Подгурський є „цілком наші люди"… Особисто я на був знайомий ні з одним із названих „патріотів". Знав тільки, що Ханенко колишній великий землевласник і сахарозаводчик, був господарем гетьмана Скоропадського — чимсь подібним до міністра гетьманського двору.