Невідомо, які відносини були у тих комерсантів з експозитурою ч. 5, але як раз їх до мене припроваджував сам поручник Ковалевський, що потім відограв не аби-яку ролю в роботі штабу.
З переїздом до Львова апарат П.-П. Штабу мав поширитися. Зараз же приступлено було до реорганізації цілого штабу. До цієї роботи притягнено офіцерві ген. Штау, на чолі з Юрком Отмарштейном. Вони мали перевести реорганізацію цілого штабного апарату. Тоді-ж приступлено було до організації цівільного керування, що було доручено Добротворському.
Офіцери польської експозитури ч. 5 і, особливо, майор Фльорек та поручник Ковалевський взяли активну участь в реорганізації. Навіть занадто активну взяли вони участь. Намагалися бути на всіх засіданнях П.-П. Штабу. Це мені зовсім не подобалося. Потім у всіх відділах штабу поляки обов’язково хотіли насадовити і своїх офіцерів. Врешті, вони мали своїх офіцерів лише в канцелярії, пресовому та розвідчому відділах.
Бажаючи застерегти себе від нашого сполучення з галичанами, поляки запропонували Ю. Отмарштейнові зорганізувати розвідку і на Чехію, де скупчилася галицька еміграція. В такому випадку обіцяли вони дістати більші суми роботи П.П. Штабу. Отмарштейн мені про все докладав, хоч поляки й робили йому пропозицію таємно від мене. Він довго крутив голову полякам і, нарешті, коли треба було поширювати роботу на Чехію, запропонував полякам звернутися в тій справі до мене, щоб я видав відповідного наказа. Пам’ятаючи історію з Глязером в Тарнові, поляки не насмілилися вдруге робити мені провокаційну пропозицію.
Поляки мають свою особливу вдачу і вживають своєрідних методів у політиці. Пілсудський „персональний приятель" Петлюри та Савінкова, а „пілсудчики" удають з себе персональних приятелів тих осіб, з якими їм доводиться працювати, виконуючи завдання свойого шефа. Оте „приятельство" є одним із засобів, якими користуються поляки для досягнення своїх політичних цілей.
Спеціяльно для роботи з П.П. Штабом експозитура ч. 5 у Львові сформувала третій відділ тої-ж експозитури. Явним завдянням цього відділу було замасковання роботи П.-П. Штабу. Опріч того, віділ третій мав завдання, допомагаючи нашій роботі, в той же час контролювати її. На чолі 3 відділу було поставлено пор. Ковалевського. Йому підлягали всі польські офіцери, що працювали при П.-П. Штабові. Недалеко від кордону було зведено „постерунки", які, маючи своїх людей на самому кордоні, переводили в життя завдання П.П. Штабу. Постерунки перекидали людей, літературу та зброю від кордону на схід. Найінтенсивніше працювали постерунки: Рівненський, Тарнопільський та ще Коничинецький.
Постерунки були зорганізовані в таки й спосіб. Формально на чолі постерунку стоїть польський офіцер. Фактично переводить усю роботу співробітник П.-П. Штабу, якого названо „керівником праці". В Рівно начальником постерунку поставлено пор. Білявського, в Тарнополі пор. Нагліцького, в Коничинцях пор. Шоліна. Постернку працювали в повному контакті й за допомогою штабів 12 (в Тарнополі) і 13 (в Рівно) дивізій.
Коштами поляки П. П. Штабу безпосередньо не постачали. Часом видавали, порівнюючи, незначні суми на цілі розвідки в напрямках, які цікавили лише самих поляків. П.-П. Штаб одержував аванси від Петлюри, який в цілому з усіма своїми „державними апаратами" був на утриманні поляків. Постерунки в грошовому відношенні цілком залежали від П.-П. Штабу і йому здавали відчити.
Разом з поширенням П.П. Штабу він переходить у нове помешкання. В старому помешканні коло парку Кілінського (вул. Пулавського, ч. 1), залишається тільки становий пункт, через який проходили всі прибуваючі до штабу люди. Сам П.-П. Штаб перейшов у помешкання колишнього штабу VI польської армії на Львівському передмісті недалеко від станції Львів-Підзамче (помешкання бувш. санаторії „Кисельки"), частину якого займала експозитура ч. 5.
В тому будинку було відведено помешкання й мені з родиною. Влаштувалися, порівнюючи, добре.
Два рази на місяць посилалося вичерпуючі звіти про роботу П.-П. Штабу в Львові і Польському Генштабу. Дуже цікавився тією справою сам Пілсудський, бо санкцію на цілу роботу було дано ним.
Радянські держави посилали полякам ноту за нотою. Ті ноти через польський генеральний штаб надсилалося до П.-П. Штабу, де ми компонували відповіді на них. Зовні виходило: „і я — не я, і хата не моя" — поляки ніби — то чесно додержували умови Ризького договору, а Радянський уряд тільки марнував час і папір, посилаючи оті ноти.