В експозитурі ч. 5 чомусь таки сподівалися, що з міністерства може приїхати до Львова урядовець і привезе мені паспорта для виїзду. Майор Фльорек, та пор. Ковалевський радили мені не прийняти паспорта, коли-б його було привезено. Своє відмовлення повинен був я мотивувати теж оригінально: зректися свого прізвища і для доказу показати свій паспорт на ім'я Полозова. Паспорт мені видано з Тарнопільського магістрату. Та всі ті заходи й поради намарно пішли, бо ніхто так і не приїздив із Варшави, щоб запропонувати мені виїхати.
Тим часом наближалася зима. П.-П. Штаб мусів так чи инакше кінчати своє існування. Ні я сам, ні співробітники не могли погодитися на перетворення Штабу на орган польської розвідки, вважаючи наш Штаб за орган бойовий.
Що до перетворення нас на польських розвідників, то й такі тенденції иноді можна було помітити у поляків. До зими залишалося лише де-кілька тижнів. Коли до зими Партизансько-Повстанчеському Штабу не повелося-б вирушити на Україну, то мною було рішено перенести керуючий центр з Польщі та реорганізувати весь апарат знизу до верху. Поляки мабуть зрозуміли мої наміри і рішили і рішили використати їх у найбільше відповідний для себе спосіб.
VII Так Поляки виконують Ризький договір
Загальні умови не дали можливости за порівнюючи короткий термін налагодити як слід інформацію про дійсний стан на Україні. З місць надходили суперечливі інформації, які ніяк не могли стати за основу для того чи иншого рішення. Елементи, яким з ріжних причин не подобалася Радянська влада, по ріжному з'ясовували настрої мас. Та взагалі ті погляди не були правдивими зі значним ухилом в бік оптимізму. За кордон утікали, або давали відомості елементи, що ненавиділи Радянську владу, як таку, як владу класову. Вони залишилися в меншості під час великої боротьби, маси їх залишили, не пішли за ними. А вони намагалися інформувати нас про настрої та бажання мас. Вони молили, благали, вимагали „визволити їх від большовицько-російського ярма". Вони призначали „останні" дні, коли що можна було повстати. Коли ті „останні" дні минали, то добровільні інформатори знову вказували нові „найбільше відповідні" дні для „визвольного" повстання. Скільки їх і хто саме оті „вони" інформатори?.. Прийде час і вони самі про те скажуть, коли матимуть досить громадянської мужности. Та помимо всього, хоч і як тяжко було зорієнтуватися в ситуації на Україні, мені здавалося, Радянська влада зміцнюється, що комуністи дістали до своїх рук ключі від масової душі українського селянина та робітника, що найбільше активна частина населення і до того велика підтримує вже Рад. владу або, принаймі, відмовилася від боротьби з нею. Але ж то були мої суб'єктивні погляди, висновки, які в значній мірі базувалися на інтуїції. Аналізуючи об'єктивно весь інформаційний матеріал, що надходив до Партизансько — Повстанчого Штабу з України, в штабі доходили висновків протилежних.
Маючи на меті виявлення дійсної ситуації на Україні, у Партизансько-Повстанчому Штабі було вирішено послати для того спеціяльний загін, сформувавши його на польській території. Поляки охоче пішли нам на зустріч в цьому напрямку. Командиром загону призначено Нельговського. В його роспородження дано тридцять чоловік старшин та козаків. Усі вони приїхали з таборів через Львів до Рівного по документах подорожи, виданих експозитурою ч. 5. Частину зброї Нельговський одержав у Львові, а решту йому видано в Рівному зі складів 13-ої польської дивізії. Загін було озброєно кулеметами, рушницами, гранатами. Опріч того, дано досить динаміту то-що для руйнування залізниць. Помішник Нельговського Б… у свойому докладі на моє ім'я пише: „…з першого дня свого існування загін мав тридцять добре озброєних людей…" На початку жовтня цей загін засобами Рівенського постерунка було перевезено до кордону та пропущено на радянську територію в районі с. Устя та м. Городниця. Загін пройшов де-кілька разів аж до р.р. Тетерева та Ужа, пробув на Радянській Україні до 20-го листопада, але дійсної ситуації своєчасно не виявив, бо навіть і за сприятливіших умов загін не вспів би виконати головного свого завдання за браком часу.
Петлюра, що весь час відволікав початок повстання, раптово надумався. Зараз же після виходу Нельговського з його загоном, Петлюра повідомив мене, що Партизансько-Повстанчий Штаб повинен приготовитися вирушити на Україну. Самий похід повинен був одбутися в другій половині жовтня. Поляки виявили значну енергію при підготовці виходу, хоч і погодилися зразу на зорганізацію в прикордонній смузі лише одної бойової групи коло п'ятисот чоловіка. Ця група мала стати організаційно оперативним осередком при масовому повстанні на Україні. Цілу історію безпосередньої підготовки та вихід цеї групи на радянську територію начальник штабу групи (умовно буду звати її південною), сотник Оксюк, у свойому докладі на мов ім'я з дня 9 березня 1922 р. так описує: