В перший момент по нашому приїзді до Рівного ротмістр Княжелуцький не знав, що з нами робити. Не мав ще він з Варшави ясних директив про те. До того-ж вістка про загибіль Ковалевського на нього зробила не аби-яке вражіння. Потім він побалакав із Варшавою по дроту й одержав належні директиви. На Рівенському постерунку експозитири ч. 5 нам видано — тимчасові посвідчення та військові документи на подорож до Львова. Мені видано документи на ім'я Крижановського. Нам „порадили" не з'являтися на вулицях і взагалі поки-що не розголошувати про наше прибуття. Даремна річ — чорна біржа довідалася про наше прибуття раніш від самого Княжелуцького.
До Львова виїхали всі колишні співробітники П.-П. Штабу. Частина залишилась в Рівному та його околицях. Зразу я не міг довідатися від Княжелуцького, яку саме директиву що до нас він мав. Тільки перед самим виїздом з Рівного Княжелуцький зайшов до мене. Він був випивши і балакав дуже багато. Виявилося, що він мав особливі директиви що до нас.
Пілсудський дав йому наказа „приховати Тютюника для майбутнього".
25 листопаду повертається до Польщі південна група, а за нею і решта дрібненьких загонів, що були випущені поляками на Радянську територію. Всіх поляки зараз же „інтернують". Взагалі назовні поляки намагаються довести що вони мають серйозні наміри дотримувати Ризького договору.
В дійсності-ж вся їхня поведінка до нас керується директивою Пілсудського: „Приховати для майбутнього"…
По приїзді до Львова П. — П. Штаб було росформовано, а всі його співробітники через Начальника Експозитури ч. 5, майора Фльорка, одержали з Львівської поліції фіктивні документи польських громадян. Оглянувшись назад і проаналізувавши минуле, я рішив остаточно розірвати з поляками, а разом і з Петлюрою. Але те, зважаючи на загальні умови, не дуже легко було зробити. „Пілсудчики" не залишали ні мене ні колишніх співробітників П.-П. Штабу у спокою. Згодом вони почали „по-приятельськи" липнути до нас із ріжними пропозиціями в напрямку „визволення України".
IX Поляки продовжують руйнувати Україну
Затираючи сліди, показуючи назовні, що вони вже будуть додержувати умови Ризького договору, поляки ділають досить енергійно. Всіх своїх офіцерів, що працювали в експозитурі ч. 5 і були занадто заангажовані в роботі П.-П. Штабу, польський генеральний штаб звільняє з посад і ніби-то карав. На ділі робиться щось инше. Так, Глязера залишено начальником експозитури ч. 5, бо його ні в одній з нот радянського уряду не згадано. Фльорек переїхав, на службу до Варшави і поступив на курси офіцерів генерального штабу. Поручника Шоліна навіть судили поза очі і позбавили ранги, але в день деградації і звільнення з військової служби поручника Шоліна до польського генштабу було прийнято поручника Добровольського. Цей поручник Добровольський був не ким иншим, а лише як раз тим же поручником Шоліним, що організував наскоки на Радянську територію з Копичинець. Нове прізвище він прибрав з пропозиції генерала Сікорського й одержав нове призначення до експозитури генштабу ч. 4 у Кракові. Від останньої вже було призначено Шоліна — Добровольського керовником постерунку офензиви в Самборі. Ту нову посаду Шолін — Добровольський займав до останнього часу.
Підробляючись „особистим приятелем" до де-яких колишніх співробітників П.-П. Штабу, Шолін — Добровольський 1922 р. досить енергійно береться за організацію чогось подібного до нашого колишнього штабу.
Метою нової „ініціятиви" маненького поручника було все теж „визволення України". Через відсутність доброго зв’язку між колишніми співробітниками П.-П. Штабу, йому Довелося де-кільки наших старшин на чолі з П… притягти до своєї роботи. Виявлено, що то не була ініціятива поручника Шоліна — Добровольського, бо він їздив складати про своє „співробітництво з українцями" до експозитури ч. 4 до Кракова. Маненький поручник лише в новий спосіб виконував директиву генштабу руйнувати Україну. Часом він брав до Кракова, або посилав туди з докладом когось із провокованих ним старшин.
Першу половину 1922 р. я мешкав у Львові, довідавшись про роботу Шоліна — Добровольського в Самборі, я викликав П… і наказав йому вкупі зо всіма нашими людьми залишити Самбір, порвати зносини з Шоліннм і наперед не мати нічого спільного з „особистими приятелями" і, взагалі, відноситись до представників польської влади, як до ворога, що гнобить українців у Галичині та на Волині, а нас провокує на руйнацію Радянської України. П… повернувся до Самбору і зараз же взявся до ліквідації роботи. Шоліну — Добровольському такі наслідки його „ініціативи" певно не були приємними, бо він ужив енергійних заходів, щоб затримати П… з його людьми у Самборі. Було навіть загрожено арештом для неслухняних. П… з більшістю старшин довелося тікати до Румунії.