Цікаво, що поручник Глязер, знаючи, що я мешкаю у Львові, категорично заборонив післанцям Орла-Гальчевського та инших отаманів звязуватися зі мною. Особливо характерний випадок трапився з Погибою, якому Глязер видав гроші і документи для переходу через кордон, з метою організації повстання на Поділлі. Перед від'їздом зі Львова Погиба заскочив до мене і мав коротку балачку. Я висловив Погибі свій погляд, що українцям не співробітничати з поляками треба, а боротися проти них. З тим і виїхав Погиба зі Львова. Через днів три Глязер довідався, що Погиба заходив до мене і дав розпорядження заарештувати його та привезти до Львова. Глязер спізнився. Погиба був уже на Радянській Україні.
Коли я повернувся з рейду 1921 р., то Петлюри вже не було в Тарнові. Він законспірувався. Переїхав Петлюра до Варшави і замешкав по Мокотовській вулиці. Там я його і знайшов, по повороті з рейду. Петлюра стрів мене фразою:
— Я гадав, що ви трохи довше побудете на Україні.
— А я гадав, — одповідаю, — що може й зовсім не вернуся…
Петлюра починає мене намовляти, щоб я їхав до Румунії, бо ніби то поляки вимагают мого від'їзду з Польщі.
Без будь-яких суперечок я погоджуюсь виїхати й тепер помітивши, що моя згода схвалювала „Головного". Він чекав, що виїзд із Польщі йде всупереч мойому бажанню; йому все здається що всі зо всіх боків проводять підкоп під його „владу". На другий день Петлюра повідомляє мене, що поляки погодилися залишити мене в Польщі.
Як-не-як, а залежність звичайного емігранта від, так званих, центрів — велика. Взяти уже хоч би одну формальну залежність в справі здобуття документів на право перебування в тій чи инший державі. Само собою, що наші сусіди підтримують той „центр", який цілком виконує їхню волю. Тільки здаючи собі справу про ту залежність, можна зрозуміти, що Петлюра навіть мене на цьому грунті пробув шантажувати.
Коло Петлюри у цей час майже невідступно крутився підпоручник Пілсудського, Юзефський. Цей панок досить спритно крутив голову Петлюрі відносно організування нових „повстань" на Україні. До мене він теж чіплявся і навіть проговорився, що не поляки збиралися вислати мене з Польщі, а Петлюра сам просив їх проте. Вони, Петлюра та поляки, нічому не навчилися і продовжували мріяти про „визволення України".
Я поспішив залишити Варшаву, не бажаючи бути об’єктом інтриг з боку Петлюриного оточення та „пілсудчиків".
Під час перебування у Львові мені довелось зорганізувати досить сильну опозицію проти так званої „польсько-української концепції", ідеологом якої є Петлюра, тоб-то концепцію проти тенденції польських імперіялістів підгарбати собі Україну.
Досить активну діяльність в цьому напрямку розвинув колишній мій помічник по П.-П. Штабу, Юрко Отмартштейн, один з найталановитіших офіцерів нашого генерального штабу, що у свій час поділяв політику Петлюри. Оскільки наша діяльність йшла всупереч польсько-петлюрівським забаганкам, вона викликала контр-акцію. До Ю. Отмартштейна почала чіплятися львівська поліція, не даючи йому спокою. Нами було рішено, щоб Отмартштейн залишив Польшу. Отмарштейн зотів переїхати до Кишиньова, де він мав родичів. В цьому напрямку і почав Отмартштейн клопоти. Наприкінці квітня 1922 року Отмартштейнові довелося здобути всі належні для переїзду до Румунії документи. Вирішено було, що Отмартштейн перевезе до Румуні найбільше цінні документи що до часто провокаційної ролі Петлюри під час підготовки до рейду 1921 р. Між ними бодай не найцікавійшнм був оригінальний лист Петлюри до Данильчука, датований 17-го жовтня 1921 р. В тому листі Петлюра пропонує Даннльчукові, щоб останній попередив поляків, що рейд є особистою справою Тютюника. Тому Данильчук повинен переказати полякам, щоб вони занадто не ангажувалися, бо Петлюра не бере на себе відповідальносте за рейд і повстання. І цього листа Петлюра пише і посилає в день підписання мені наказа про виступ на Україну.
На останку, наприкінці квітня, Отмартштейн виїжджав до таборів у Калиш та Щепйорно, щоб роспрощатися зі своїми бойовими товаришами. Там його і вбито по дорозі до залізничної станції, коли Отмартштейн уже остаточно вирушав з таборів. Убивство було зорганізовано умілою рукою і без сумніву політичного характеру. При вбитому залишено всі цінності, а забрано лише документи, які компромітуваля поляків та Петлюру.