— Підтвердила, що була адвокатом Маґнуса Саннторва, хоч насправді я залюбки послала б його до всіх чортів у пекло.
— То ти отримала доручення?
— Звичайно! Домовилася, що заберу документи по справі завтра вранці.
— У суботу?
Сюнне не підводила на мене погляду, дивилася у вікно своїми синіми очима, які цієї миті здавалися ще синішими, ніж завжди.
— Так, але я цього не робитиму.
— Ти могла б їх просто забрати, а вже ми…
— Ні! Свою обіцянку я виконала. Решта за тобою.
— Гаразд, якщо ти так хочеш.
Сюнне далі уникала дивитися на мене.
— Вони, мабуть, спробують його допитати відразу після вихідних. У лікарні.
— То його повернули в Саннвікен?
— Ні, Саннторв у Гаукеланні. Очевидно, зазнав поранення.
— Якого поранення? Як це сталося?
— Уявлення не маю, — відповіла Сюнне, обернулася від вікна й вийшла з мого кабінету, так жодного разу за всю розмову й не удостоївши мене свого погляду.
— Ну, не знаю, Бренне, — сказав інспектор Ельдар Нурайде.
Він доволі приязно привітався, подякував за приємно проведений час на «новосіллі» нашої новоствореної контори, але тепер, поклавши долоню на стос документів, дивився на мене з підозрою.
— Як я розумію, адвокатом звинуваченого є Сюнне Берґстрьом.
— Так було спочатку. Але ми партнери і вважаємо, що ліпше мені взятися за цю справу. Розподіляти роботу всередині фірми з огляду на доцільність — звична практика.
Нурайде я, здається, не переконав. Воно й не дивно, бо адвокатське доручення є персональним дорученням.
— Не знаю, — повторив він, замислено чухаючи підборіддя.
— Гадаю, ви захочете допитати звинуваченого якнайшвидше. Адвокат Берґстрьом змогла б підтримати клієнта на допиті не раніше, як за два тижні.
Нахабна брехня, але Нурайде не міг цього знати.
— У такій серйозній справі найважливіше, щоб Маґнус Саннторв під час допиту мав захист, — вів я далі. — Якщо я його не вдовольнятиму, він завжди зможе змінити адвоката.
Інспектор усе ще вагався.
— Зателефонуй Бірґерові, поцікався його думкою, — сказав я, безсоромно розігравши всі карти, які мав у запасі.
Нурайде зітхнув і неохоче підсунув мені теку з документами.
— Чоловік, без сумніву, непередбачуваний, тож мені зовсім не хочеться допитувати його без присутності адвоката. А ти нічим не гірший за інших.
— Ні, я ліпший! — я похапливо схопив документи, доки він не передумав, поклав їх у портфель і підвівся. — Доки піду, маю ще до тебе запитання. Що ви зробили з Маґнусом Саннторвом?
— Не розумію…
— Він лежить в лікарні, у Гаукеланні. Припускаю, що він чинив опір при затриманні, і ви його покалічили.
Нурайде аж скипів від обурення. Під короткою стрижкою видно було, як почервоніла шкіра.
— От як це на тебе схоже! Відразу наїхати на поліцію і звинуватити в побитті свого клієнта!
— Що ж тоді сталося? Невдала спроба самогубства? — саркастично поцікавився я.
Ельдарові Нурайде урвався терпець.
— Маєш папери, докопуйся сам! А мені треба працювати…
Минула дев’ята. У приймальні темно й тихо. Я відразу подався до свого кабінету, зручно вмостився і взявся переглядати документи. Теку з фотографіями відклав набік. Спершу погортав звіти і свідчення.
Маґнус Саннторв не намагався накласти на себе руки, Нурайде казав правду — не поліція завдала йому поранень. Перший патруль, який прибув на місце злочину, знайшов його без свідомості з жахливою раною на голові. Найімовірніше, батько Маґнуса, Сіверт Саннторв, попри три кулі в тілі, знайшов у собі сили вчинити опір і вдарив сина сокирою. А потім стік кров’ю.
Я читав далі, намагався укласти собі картину місця злочину, перш ніж братися до фотографій. З досвіду знав, що ліпше підготуватися психологічно заздалегідь.
Від стриманого кахикання за спиною я аж підскочив на стільці.
— Господи! Ти мене налякав!
Бірґер Біркгауґ усміхнувся. На мить я побачив, який вигляд він міг мати в дитинстві.
— Вибач, я не навмисне!
— Я навіть не почув, як відчинялися вхідні двері.
— Не дивно! Я тут був ще до твого приходу, Мікаелю.
— Он як? У приймальні було темно.
— Та я не знайшов вмикача, — зніяковіло пояснив він.
Тепер настала моя черга всміхатися.
— Я тобі покажу, де він. А чого це ти припхався на роботу в суботу?
Бірґер знизав плечима.
— Я часто не маю чого вчепитися, тож моя дружина рада збутися мене з дому хоч на кілька годин. А ти чим так пильно зайнятий, що навіть мене не помітив?
— Вбивствами в Далгаймі.