— То все через маму. Вона таку бучу здійняла, годі було витримати.
— Чому?
— Мабуть, тому, що терпіти не могла сімейки на хуторі. Не хотіла, щоб я з ними водилася.
— Зрозуміло… Коли я переглядав матеріали старої справи, у мене склалося враження, що ти поділяла материну нелюбов до старого Саннторва.
— Сіверт був чудовиськом, — сказала Еріка. — Тираном. Медики кажуть, що психічні порушення можуть бути наслідком хімічного дисбалансу в мозку або якоїсь черепно-мозкової травми. Хтозна, може, хвороба Маґнуса спричинена саме цими факторами, але мені здається, що, насправді, Сіверт довів його до божевілля.
— Він, дійсно, був таким жахливим?
Тіло Еріки пронизав трем.
— Вони тримали на хуторі коней, — промовила Еріка. — Сіверт любив коней, ставився до них ліпше, ніж до дружини й дітей. Нам дозволяли кататися верхи. Це було єдиною його доброю рисою. Він часто допомагав нам сідлувати коней, вчив, як ходити коло них. Пригадую, як мені було… може, років дванадцять. Сіверт допомагав мені сісти в сідло. Тримав за ступню однією рукою, а другою мав підштовхнути мене на спину коня.
Еріка глибоко вдихнула. Голос став монотонним, зовсім безбарвним.
— Але замість підсадити мене в сідло, він ковзнув рукою ззаду мені між ноги, до вагіни. Я… я зависла в повітрі, ні в сідло сісти, ні зістрибнути на землю. Він мене тер всередині, а сам дивився мені просто в очі й — це я дуже виразно пам’ятаю — усміхався. Ні Гокон, ні Маґнус нічого не помітили, і я їм не могла признатися. Але потім, щоразу, коли ми перетиналися з Сівертом, він посміхався мені такою змовницькою посмішечкою, ніби в нас спільна таємниця. Мене від тієї посмішечки нудило ледь не до блювання.
Останні слова Еріка промовила ледве чутно, а тоді й зовсім замовкла, несамовито розчухуючи шию.
Я неквапно підвівся, виразно відчув, що далі тиснути на неї не можна, що вона ось-ось дійде до емоційного зриву.
— Більше тебе не мучитиму. Еріко, — сказав я. — Можна навідатися перед відходом у твій туалет?
Еріка байдуже кивнула.
Відчинивши двері до маленької лазнички, я застиг на порозі. Там, де мало бути дзеркало, яскраво червонів прямокутник. Я хапнув ротом повітря, обережно простягнув руку, мазнув пальцем по поверхні. Пучка пальця стала червоною і липкою. Я понюхав палець і впізнав запах.
Усього лиш губна помада.
Полегшення відізвалося тремтінням у грудях. Справляти малу нужду перехотілося — я рвався надвір, на свіже повітря.
Розділ 39
Ґюннар Маркюссен зиркнув на годинник.
— Головний поліцмейстер може трохи спізнитися, — сказав він.
— Не біда.
Більше ніхто не озвався і словом. Я зателефонував йому й напросився на розмову. На запитання, чи можуть прийти на нараду інші дотичні до справи люди, я відповів, що зовсім не проти їхньої присутності. Ми, кожний зі свого боку столу, сиділи в нарадчій кімнаті й чекали. Я вже розтулив рота, щоб заповнити незручну тишу якоюсь нейтральною балачкою, але глянув на Маркюссена і миттю передумав.
Минуло п’ять хвилин, нарешті двері відчинилися. Цього разу головний поліцмейстер не подав мені руки, лише коротко кивнув і пройшов на своє місце в кінці столу.
— Ти хотів нас зібрати, Бренне? — запитав він без передмов.
— А де прокурор? Я розраховував і на її присутність.
— Вона не в місті.
— Що ж, гаразд, — я кахикнув, вагаючись, з чого почати. — Я з усіх боків обдумав ситуацію і вирішив більше не мовчати про історію з Ерікою Гансен.
Майже непомітне напруження уст було єдиною видимою реакцією на мої слова.
— Це мене… розчарувало, — озвався головний поліцмейстер. — Я гадав, ми уклали джентльменську угоду.
— Я виразно дав зрозуміти: оприлюдню інформацію, тільки-но побачу, що це буде в інтересах мого клієнта.
— Не маю такої влади, аби завадити тобі в цьому, — промовив поліцмейстер. — Але я так зрозумів, що ти був готовий почекати, доки закінчиться слідство. А воно ж іще не закінчилося?
Остання фраза адресувалася Ґюннарові Маркюссену. Той заперечно похитав головою.
— Ще ні, але скоро… Залишається хіба допитати Еріку Гансен. Однак поки ніщо не вказує на можливий перегляд попередніх висновків.
— Не цілком з тобою погоджуюся, — заперечив я.
Маркюссен важко зітхнув.
— Ти майже ніколи зі мною не погоджуєшся. Однак це не мало б завадити тобі почекати, доки…
— Я вже розмовляв з Ерікою Гансен! — урвав я його.
Маркюссен вибалушив на мене очі.