— Ти пішов на контакт з нею, не дочекавшись допиту поліції? Це ж суперечить усім…
— Я не міг довше чекати! Ви надто затягуєте час!
— Вона хвора, Бренне! Як я мав чинити? Арештувати її?
— Може, й так…
Ґюннар Маркюссен зневажливо хмикнув.
— На якій підставі? Це суперечило б усім кримінально-процесуальним правилам!
— О, так, звичайно! Чесно кажучи, Ґюннаре, ви в цій справі тільки те й робите, що порушуєте правила.
— Панове! — втрутився поліцмейстер.
Уже вкотре я переконався, що цей головний інспектор, попри тиху манеру говорити, мав певний безумовний авторитет. А може, всі просто корилися його високій посаді.
— Розкажіть, про що ви розмовляли зі свідком, — сказав він, витримавши кількасекундну паузу.
Я звернув увагу, що поліцмейстер, звертаючись, уже не називав нікого на ім’я, не згадував титулів, і я знав, що це означає. Він вирішив не ставати явно на чийсь один бік. Мене не здивує, якщо Еріка Гансен десь днів за два отримає поштою повідомлення про зняття з неї тимчасової недоторканності.
— Еріка нічого не пам’ятає з місця злочину. Принаймні так стверджує, — пояснив я.
— Вона каже правду?
Я замнувся.
— Не певний, однак схильний їй вірити.
— То в чому проблема?! — вигукнув Маркюссен. — Ти сам тільки-но підтвердив, що вона зазнала глибокої психологічної травми.
У кишені завібрував мобільний, я ще раніше вимкнув звук, щоб він мені не заважав, тому дзвінок проігнорував.
— Ось лишень питання, чим спричинена ця травма? Тим, що вона побачила картину кривавого побоїща, чи тим, що сама побоїще вчинила?
Ґюннар похитав головою.
— Ти й далі вдаєшся до тих самих старих спекуляцій! Ніщо не вказує на неї, як убивцю. Ти ніяк не приймеш того простого факту, що твій клієнт, який вже вбивав раніше й не раз погрожував убити решту своєї родини, був на місці злочину. Усі сліди ведуть до нього. А Еріка Гансен — всього лиш відволікання уваги.
— Я так не сказав. Під час першої нашої зустрічі вона напала на мене й поранила.
Маркюссен непорозуміло витріщився на мене.
— Про що це ти?
Я простягнув долоню, показав свіжий білий бандаж.
— Вона без попередження кинулася на мене й прохромила мені руку. Довелося накладати шви в лікарні.
Маркюссен заткнувся.
Я намагався, як міг образно, описати присутнім враження від своїх відвідин оселі Еріки Гансен: ознаки запущеності, відсутність особистої гігієни, висип на шкірі, страх, який, вочевидь, ні на хвилину не полишав її, дзеркало, замальоване губною помадою.
— Вона справляє враження психічно нестабільної людини. Просто кажучи, вона психічно хвора. Іноді здається, що в неї важчий психічний розлад, ніж у мого клієнта.
— Усе, що ти назвав, може бути наслідком душевного потрясіння від побаченого на хуторі Саннторв, — запротестував Маркюссен, але я бачив, наскільки він приголомшений. — Однаково я не розумію, чому б вона…
— Еріка Гансен ненавиділа Сіверта Саннторва, — урвав я Ґюннара на півслові. — Він домагався її, коли вона була ще малим дівчиськом. Це дає їй мотив.
Кімнатою розповзлася тиша. Першим її порушив головний поліцмейстер.
— Ви, справді, вірите, що вона їх повбивала, Бренне?
Я розвів руками.
— Не має значення, у що я вірю чи не вірю. Це ваше завдання докопатися до істини, не моє. Як адвокат, я зобов’язаний вказати на всі моменти, які можуть довести невинуватість мого клієнта. Тому я прийшов до висновку, що не можу проігнорувати Еріку Гансен. Не стверджую, що вона винна, а Маґнус Саннторв — невинний. Кажу лише те, що так могло бути. Це називається підставним сумнівом.
Поліцмейстер кивнув.
— Коли і як ти збирався вийти з цим до преси?
— Чекати нема причин, але з професійної ввічливості я готовий відкласти оприлюднення на один день, щоб ви встигли переговорити з прокурором доки пошириться новина.
— Дуже люб’язно з вашого боку, промовив поліцмейстер з погано прихованою іронією.
Його обличчя стало ще сумнішим, ніж досі, і я здогадувався, чому. Я добре знав Ґабріеллє Соммер: за найменшої небезпеки особисто потрапити в епіцентр скандалу, вона, не вагаючись, здасть поліцію.
Опинившись надворі, я відчув полегшення. Нарешті ніхто не чигає в мене за спиною.
Щойно вдома я перевірив мобільний — чотири пропущені дзвінки. Два від клієнтів можуть зачекати до завтра. Один — з невідомого номера, але я мав велику підозру, що йшлося про продаж телефонів.
Останньою дзвонила Сюнне. Я не чув її уже кілька днів. З нечистим сумлінням, згадав, що жодного разу їй не телефонував, щоб принаймні поцікавитися, як у неї справи.