— І ви впевнені, що її коханим був Гокон, а не Маґнус?
— На всі двісті відсотків! Гокон… навіть я, старша жінка, помічала в ньому особливу привабливість. Еріка ж була в тому віці, коли майже все обертається навколо сексу. Та навіть не майже… геть усе! Я не могла допустити, щоб їхні стосунки продовжувалися. Вони ж були братом і сестрою!
Я кивнув.
— І як Еріка сприйняла новину?
— А ви як думаєте? — з гіркотою в голосі запитала Сіґне. — Закотила істерику… оскаженіла. Кричала, що я брешу, лиш би зруйнувати їй життя, і таке інше.
— Але, врешті, таки послухалася?
— Залежить, що розуміти під послухом. Вона перестала зустрічатися з Гоконом, але я втратила доньку назавжди. Вона мені не простила.
— Ви пояснили, що вас зґвалтували?
— Так… Думала, що вона вже достатньо доросла, щоб почути правду, але, мабуть, для розуміння такого дорослими не стають ніколи, — сумно промовила Сіґне Гансен. — Вона категорично відмовлялася у це вірити. Звинувачувала мене, що я зрадила батька. Обзивала повією… А вже наступної миті, без жодного логічного зв’язку, могла накинутися на мене з гнівом і образою, мовляв, я завжди її ненавиділа, бо вона — плід насильства. Я розумію… увесь світ Еріки перевернувся догори дриґом, вона ніби вдруге втратила батька. А може, їй здавалося, що втратила й мене… у кожному разі, це було так несправедливо!
Сіґне підхопилася з місця, безцільно заходила по кімнаті, торкнулася вази, помацала пальцями фото, ніби шукала якоря, яким можна за щось зачепитися. Нарешті зупинилася біля вікна й задивилася надвір; стояла, обхопивши себе руками, наче мерзла.
— Багато років я думала, що все залишилося у минулому, — озвалася вона. Але ніщо на світі не зникає, як гадаєте?
Я теж встав з фотеля, став поруч з Сіґне. Надворі вечоріло. Оторочені золотом хмари віддзеркалювалися від поверхні озера внизу. На пагорби, ліс і луги сходила темрява.
— Звідси видно Саннторв? — запитав за якийсь час.
— Ні, хутір у видолинку, але в ясні зимові дні над гребенем горба видно дим з їхнього комина. Щоразу, дивлячись на дим, я молилася Богові, щоб той хутір згорів дотла.
Розділ 54
Ніщо я так не терплю у своїй роботі, як досудові переговори з клієнтами. Чимало моїх колег схильні використовувати їх, щоб справити враження на своїх підзахисних. Тому-то я й віддаю перевагу кримінальним справам, а не цивільним. Я полегшено зітхнув, опинившись на свіжому повітрі після трьох годин переливання з пустого в порожнє, хоча все можна було узгодити всього лиш за третину витраченого часу.
Перед будівлею суду клієнт потиснув мені руку, і ми розійшлися у своїх справах. Я бачив, що він не надто задоволений результатом, але вже як є. Якщо всі сторони переговорів розходяться з квасними мінами — це незаперечний знак, що компромісу таки досягнуто.
Я примружився до сонця, втішно констатував, що сьогодні маємо ще один погожий весняний день, вийняв мобільний і ввімкнув звук. Три пропущені виклики, як і варто було сподіватися. Я перевірив, хто дзвонив, і стрепенувся, побачивши ім’я Сюнне.
— Привіт! — сказав я, коли вона підняла слухавку після другого гудка. — Це — я. Бачу, ти телефонувала… Я сидів на погоджувальній нараді.
— Добре тобі! Сама лише думка про наради вводить мене в тугу за роботою.
— Охоче вірю. Коли тебе чекати в конторі?
— Завтра.
— Справді? — ледь не скрикнув я від радості. — Ти вже в Берґені?
— Прилечу ввечері. Мені вже час вирушати, якщо хочу встигнути на літак.
— Коли сідає літак?
— О сьомій.
— Я заберу тебе з Фресланна, — піддавшись раптовому імпульсу, запропонував я.
— Не обов’язково, Мікаелю…
Але з її голосу я почув, що вона зовсім не проти.
Я стояв на автостоянці перед залом прильотів, опершись на капот авта. Упізнав Сюнне здалеку. У її ході вгадувалась якась невимушена елегантність. Ніби вона володіє усім світом.
— Радий тебе бачити! — сказав я, і, справді, був радий. — Усе добре?
Сюнне підставила мені щоку для поцілунку, усміхнулася за великим скельцями сонячних окулярів.
— Все чудово!
Червоне сонце низько висіло над Сотрою. Сюнне опустила вікно. Вітер, вриваючись в авто, тріпотів її волоссям. Аж перед в’їздом у Кнаппе-тунель вона зачинила вікно, у салоні стало тихіше, і можна було поговорити.
— Усе встигла, що запланувала? — запитав я.
— Прибрала, помила й підготувала до продажу.
— Речі куди поділа?
— Більшість викинула. Дещо продала на інтернет-барахолці.