— Звідки така впевненість?
— Уле Бервен розбився на мотоциклі на автостраді Е16, між Ваксдалем і Воссом, за місяць до вбивств.
— Ясно! Але я телефоную не тому. Вимагаю нової зустрічі з поліцмейстером.
— Думаю, він більше не має бажання зустрічатися.
— Доведеться, якщо йому дорога власна шкіра, — твердо промовив я. — Буду за годину!
Ґюннар Маркюссен сидів з напівзаплющеними очима, ніби йому різало очі яскраве ранішнє світло. Що довше я говорив, то більше він осідав, аж доки подвійне підборіддя лягло на груди, а голова ось-ось могла зникнути між плечима. Усі своїм виглядом він випромінював глибокий скепсис.
Поруч з ним сидів поліцмейстер. Важко сказати, про що він думав, принаймні жодного разу не увірвав мого монологу.
Зате такої нагоди не пропустив Маркюссен.
— Дай-но я уточню, Бренне, — озвався він. — Ти тут намагаєшся нам втулити, що їх повбивав Ельдар Нурайде?
— Так! Саме це я намагаюся вам донести.
Сміх Ґюннара був схожий на гавкіт розлюченого пса.
— Цілковито абсурдна теорія!
— Чому?
Маркюссен дивився на мене з жалем.
— Бо…
— Бо він поліцейський? Тобто був поліцейським. Не він перший і не він останній поліцейський, який скоїв злочин. Наркотики, насильство чи дитяче порно! Немає такого параграфа в кримінальному кодексі, де б не засвітилася людина в формі.
Маркюссен знав, що я маю рацію, та однаково рішуче відмахнувся від мене рукою.
— Не в цьому річ! Я знаю Ельдара Нурайде, знаю… уже, певно, понад двадцять років. Абсолютно немислимо навіть припускати таке!
— Та ну! — почав закипати я. — Я трохи покопав про нього. Ельдар — людина старої гвардії, поліцейський, який тупо пер прокладеними шляхами, не заморочуючись процедурою слідства. Саме такі, як Ельдар Нурайде приклалися до того, що ця поліційна управа від вісімдесятих має славу прогнилої контори.
Поліцмейстер ще більше випростався на стільці, хоча куди вже більше було випростовуватися, кинув на Ґюннара Маркюссена гострий погляд. Запитання не прозвучало, однак виразно зависло в повітрі.
— Я й не кажу, що Ельдар — еталон для наслідування, — перейшов у захист Маркюссен. — Але таке? Холоднокровно вбити трьох людей? Нізащо в це не повірю!
— Вір собі, у що хочеш! Факти говорять про себе! — не вгамовувався я.
— Повторіть усе детально ще раз, Бренне, спеціально для мене, — втрутився поліцмейстер.
— Гаразд, — кивнув я. — По-перше, ми маємо надійного свідка, який вказує, що Ельдар Нурайде перебував на місці злочину, принаймні поблизу, незадовго до вбивства. По-друге, він мав незаперечний мотив. Сіверт Саннторв зґвалтував Сіґне Гансен, велике Ельдарове кохання.
— Тому зґвалтуванню вже щонайменше чверть століття, давнє, як світ, — знову втрутився Маркюссен.
Я похитав головою.
— Давнє, та не для Ельдара Нурайде. Новина для нього свіжа… Він довідався за місяць до кривавого побоїща.
Видно було, що Маркюссена я не переконав, але мені було байдуже, я звертався особисто до поліцмейстера.
— По-третє, хронологія подій. Нурайде мав у своєму авті ввімкнену поліцейську рацію і, напевно, почув про втечу Маґнуса Саннторва з-під опіки доглядачів. Для всіх, хто хоч трохи пам’ятав стару справу, було очевидно, куди він попрямує. Зі своєю передісторією Маґнус чудово надавався на роль цапа-відбувайла.
— Дуже ризиковано, план міг провалитися будь-якої миті, — заперечив Маркюссен.
— Скористався шансом, і йому пофортунило, — сказав я.
— Продовжуйте, Бренне! — поліцмейстер поквапився випередити Маркюссена, доки той не засипав мене ще якимись контраргументами.
— Моя колега, Карла Кесслер, дещо завважила. Пам’ятаєте розповідь Еріки Гансен про четверту жертву, поруч з Марі Саннторв?
— Ще один витвір хворої уяви! — процідив Ґюннар Маркюссен.
— Клара задумалася, чи не було б простіше для злочинця вбити й Еріку, а не прикидатися мертвим.
— Логіка є, — буркнув Маркюссен.
— Погоджуюся… Я схилявся більше до того, що Еріка бреше, або ж це було обманом психіки, однак раптом збагнув, що може існувати ще й інше пояснення.
Я не зміг утриматися від спокуси зробити театральну паузу.
— А якщо вбивця не хотів її убивати, бо вона не була йому байдужа? А якщо вона була, наприклад, його похресницею?
— Це ніщо інше, як спекуляції! — вибухнув Маркюссен.
— Твоя правда, та все ж логіка тут теж є. Ми знаємо, як тепло Нурайде ставиться до Еріки.
— Що там, до речі, з Ерікою Гансен? — втрутився поліцмейстер. — Знайшлася?