— Ще ні, — відповів Маркюссен, замнувся на секунду й продовжив. — Ніякого руху на банківському рахунку, телефоном не користувалася відколи покинула помешкання Юганни Валвік.
— Як гадаєте, що могло з нею трапитися?
— Ми знаємо, що вона переживала депресію після психічної травми. Боюся, могла накласти на себе руки.
— Самовбивство або її теж убили, — додав я. — Еріка була впевнена, що хтось за нею стежить.
Маркюссен злився.
— Хіба не ти сам щойно сказав, що Ельдар так тепло до неї ставився, аж розіграв виставу, лиш би її не вбивати?
— Казав… Та якщо він почав боятися, що вона могла його впізнати, то цілком міг відчути себе загнаним у глухий кут, і йому не залишалося іншого виходу.
Поліцмейстер недовірливо вислухав мене.
— Надто багато різних припущень, проте, мабуть, на часі розпочати офіційний розшук Еріки Гансен.
— Погоджуюся, — мовив Маркюссен. — Оголосити в розшук треба, та навряд чи підозра щодо Ельдара Нурайде виправдана.
— Мусимо зважити на один момент, — сказав я. — А саме: Ельдар Нурайде був на місці злочину.
— Ти вже це казав! Повторюєшся, Бренне, — роздратовано кинув Маркюссен.
Я похитав головою.
— Помиляєшся! Я казав, що він був поблизу, а тому мав можливість скоїти злочин. Зараз я про інше… Ельдар був на самому місці злочину перед самим твоїм прибуттям, Ґюннаре.
— Не бачу великої різниці… Він же був на чергуванні, — завважив поліцмейстер.
— Воно то так, — терпляче пояснював я, знаючи, який у начальника куций досвід практичної поліцейської роботи. — Але доволі дивно, що черговий поліцейський високого чину з’являється поблизу місця злочину, а ще дивніше, що він заходить у будинок, де сталося убивство. Йому там нічого робити!
— А він заходив? — запитав поліцмейстер.
Маркюссен кивнув.
— Так, він там був.
— Мені цей факт не йшов з голови, відколи почув про нього в суді. Він якось відійшов на задній план після усіх божевільних вчинків Ельдара того вечора, тож я про нього трохи забув.
— Але чому? Навіщо він туди заходив? — ніяк не міг второпати поліцмейстер.
Я скоса глянув на Ґюннара Маркюссена й побачив, що йому нарешті починає прояснюватися в голові.
— ДНК, — важко проказав він. — Він зайшов у будинок, щоб убезпечити себе, якщо там знайдуть сліди його ДНК. Міг би тоді сказати, що залишив їх, коли оглядав місце злочину.
— Саме так! — підтвердив я.
Маркюссен думав, розсіяно роздряпуючи струп на тильному боці долоні.
— Ні, мене це не переконало, — нарешті озвався він. — Це й надалі лише низка непрямих доказів.
Поліцмейстер раптом рвучко встав.
— Розшукайте Ельдара Нурайде й приведіть до мене!
— А якщо не захоче? — запитав Маркюссен. — Він останнім часом дивиться на нас усіх вовком.
— Яке це має значення, як він дивиться! — роздратовано підвищив голос поліцмейстер. — Я випишу ордер на арешт… Виконуй, Ґюннаре!
— Серйозно?
— А ти думав, що ми запрошуватимемо того чоловіка на милу балачку? Ідеться про потрійне вбивство, чорт візьми! До того ж, не маю ніякого бажання, щоб мене звинуватили в недбалості лише тому, що він один із нас!
Вперше в манері поліцмейстера розмовляти з’явився натяк на живі емоції. Він стримано кивнув мені й забрався з нарадчої кімнати. Цікаво — зблиснуло мені на мить, — чи він вже розкаюється, що змагався за посаду шефа у найнепривабливішій на всю країну поліційній управі?
Розділ 61
Останніми тижнями назбиралася купа невирішених справ. Вхідна скринька електронної пошти повнилася непрочитаними повідомленнями, на столі хаотично громадилися документи, клієнти й позивачі втрачали терпець. Однак все валилося з рук. Усе, на що я був здатний, тупо дивитися у вікно й чекати на новини.
— З поліції не телефонували? — уп’ятдесяте за пообіддя запитав я пані Сьоренсен.
Вона скрушно похитала головою. Я знав, що їй з язика готове було зірватися якесь саркастичне зауваження, але вона стримувалася, обмежуючись коротким «ні».
Мені кортіло зайти до Бірґера Біркгауґа, побачити його реакцію на те, що його старого зброєносця, Ельдара Нурайде, затримали за підозрою в убивстві, але це було неможливо — пообіцяв новому поліцмейстерові тримати рот на замку. Та я усвідомлював, як наївно вірити, що Бірґер зможе чимось прислужитися. Хіба можливо знати наперед, що хтось здатний на вбивство? Ми всі маємо глибоко в душі потаємну нірку, куди не впускаємо сторонніх.
Мені було страшенно цікаво, як відбуватиметься допит Ельдара Нурайде. З багаторічним досвідом перебування по інший бік столу допитів буде непросто змусити його до зізнання. А може, він відчує полегкість, що його упіймали, й зізнається, скине з себе тягар злочину. Важко передбачити…