— А що там з самим Ельдаром Нурайде, якщо вже ми про нього заговорили? — запитав я.
— Як я зрозумів, суд постановить тримання під вартою. Станеться це сьогодні чи завтра, не знаю.
Мені мов морозом сипонуло поза шкіру.
— Отже, висунули підозру в убивствах?
— Ні! Він категорично заперечує свою причетність. Поки обвинувачують у завданні тобі тілесних пошкоджень і погроз зброєю. Цього достатньо, щоб посадити в камеру. Тимчасове ув’язнення дасть слідчим більше часу для розслідування.
— Ясно… — промовив я.
— А що він сам каже про вбивства в Саннторві? Як пояснює?
— Нічого не каже… Відмовляється хоч щось пояснювати.
— Аж ніяк не стратегія невинної людини, — завважила Карла.
Бірґер зітхнув.
— Та знаю… Однак мені важко повірити, що він на таке здатний. Я знаю його багато років, і це…
Бірґер замовк, якийсь час сидів, задивившись у якусь точку поперед себе, а тоді важко звівся на ноги.
— Гадаю, на сьогодні з мене достатньо. Побачимося завтра, — сказав він.
Карла дивилася йому вслід, доки він шкандибав до дверей.
— Сьогодні він схожий на старця, — озвалася вона.
— Бачила б ти його вчора! — сказав я. — Підійшов до Ельдара впритул і велів віддати зброю, та так спокійно, ніби цигарку просив.
За якийсь час Карла подалася на зустріч з клієнтом, і ми з Сюнне зосталися в кабінеті самі. Вона була незвично мовчазна, за останню годину й слова не зронила. Я звернув увагу, що вона має добрий вигляд. Сюнне мовби світилася зсередини, не пригадую, чи й бачив її коли-небудь такою осяйною, і вмить відчув приплив гарячої жаги. Відчуття ошелешило мене і водночас втішило — отже, я ще живу!
— Як почуваєшся, Мікаелю?
— Трохи заморочений, — зізнався я.
— Не дивно. Можливо, тобі варто з кимось проконсультуватися. Ти ж маєш друга-психолога.
— Калле… От лишень, незалежно, з якого приводу я до нього звертаюся, усі наші зустрічі закінчуються однаково: щонайменше шість кухлів пива у найближчому пабі з сумнівною репутацією.
— О, так, він же алкоголік, я забула, — усміхнулася Сюнне.
— На жаль… Мені не потрібна професійна допомога, щоб напитися в забігайлівці. Якщо захочу посидіти десь у місті, то ліпше з тобою. Тобі принаймні вистачає глузду зупинитися, коли перебираєш мірку. А непогана ідея — трохи відволіктися. Що скажеш?
— Ти про що?
— Погуляти й випити пива.
Сюнне завагалася.
— Мабуть, не сьогодні.
— Тоді іншого разу, — я ледве приховував розчарування.
— Я б залюбки… Ось тільки…
Я чекав на продовження, але не дочекався.
— Що таке, Сюнне?
— Я вагітна.
Минуло кілька секунд, доки її слова сягли мого мозку.
— Вагітна? Від… від мене?
— А ти як думаєш?
Я очманіло витріщався на Сюнне. Нарешті мозок запрацював знову. Я підхопився зі стільця, обійшов стіл, обійняв її за плечі, але вже знав — моє зволікання було надто довгим. Сюнне навіки запам’ятає паузу на кілька секунд.
Слушні слова ніяк не спливали. Та й звідки їм узятися, коли в мені здійнявся божевільний хаос? Найпростіше обіймати її і не відпускати.
Дзвінок мобільного розбив тишу. Я відпустив Сюнне, повернувся до своєї зони комфорту за столом.
— Привіт! — сказав я. — Я так бачу, вам потрібне моє свідчення перед визначенням заходу тримання…
— Твій клієнт утік, Бренне, — перебив мене Маркюссен.
— Що? Про кого ти кажеш?!
— Маґнус Саннторв утік з лікарні.
Розділ 65
— Можна стишити радіо? — запитав я, притискаючи мобільний до вуха й намагаючись водночас лівою рукою пристебнути пасок безпеки.
Водій таксі невдоволено глянув на мене в дзеркало заднього огляду, але звук стишив. Примчавши щодуху на зупинку на набережній Страндкаєн, я застрибнув у таксі перед самим носом наляканої жінки, яка щойно зійшла з порома, що прибув з Соґна.
На іншому кінці йшли довгі гудки, але ніхто не відповідав.
Я голосно вилаявся сам до себе, перехопив у дзеркалі погляд водія — цього разу стурбований. Може, подумав, що я з глузду з’їхав. Я попросив його щодуху мчати до лікарні Саннвікен.
Нарешті Ґюннар Маркюссен відповів.
— Знайшли його? — запитав я.
— Ще ні, але це лише питання часу. Залучили всі сили поліції.
— Сподіваюся… Тим доглядачам пороблено, чи що? Вони нічого не вчаться? Як вони могли знову його упустити, у голові не вкладається!
— Я саме дивлюся відеозапис з лікарні.
— Тобто?