— Райнере, а ти що, ще ніколи не мав дівчини?
Хоч у таких інтимних справах вони не називають його «паном професором», як завше. Райнер одразу заходиться пояснювати, що хіть — це такий собі екстаз. (????).
— Бачите, свідомість у цьому екстазі є всього лише свідомістю тіла, а тому вона постас рефлексивним усвідомленням тілесности. Як тілесному болю, так хіті притаманне щось на кшталт рефлексу, завдяки якому постійно пильнуєш свою хіть. (Що-о-о? Нічогісінько не розумію.)
Анна говорить, що хіть є смертю пожадливості, тому що вона — не лише довершення цієї пожадливости, але й водночас — її мета і кінець. Люди шукають тілесної втіхи, одначе вона абсолютно безглузда.
Клас відвертається від цієї вистави: пан та пані професори не знають, про що кажуть. Вони ще ніколи не мацали ні передка, ні прутня.
Софі Пахгофен граційно пливе коридорами, де стоїть запах крейди, і вишукує в гаманці гроші на славнозвісні булочки для перекуски і «колу». Анна заздрісно приховує товстий шматок хліба, який мама намастила смальцем, вклавши в нього всю свою душу, бо ж Анна — її улюблене дитя (така сама жінка, як і вона), Райнер — більше татів синок. Райнера кохання до Анни вразило, як удар ребром долоні по шиї, і він каже дівчині, яку потай обожнює: — Видима річ, що свідомість втрачає з поля зору воплотіпня іншої людини і всмоктує власне воплотіння, адже воно стає доконечною метою. Тепер, Софі, ти це знаєш. Відповідно до цього слід і діяти.
Нігті Райнера впиваються в долоню. Йому страх як кортить домоггися Софі, яка хоче цього так само сильно, тільки не зізнається собі в цьому.
Райнер доводить до відома Софі, що він — хижий звір, а вона — його здобич. Софі каже:
— Не розумію, про що тут ідеться. Хочеш піти зі мною на теніс?
Райнер каже, що завжди грає лише на своєму власному полі. Софі відводить від нього погляд. Райнер каже, що їй слід засвоїти, що жага постити когось перетворюється на жагу того, щоб пестили тебе. Хочеться аж до нудоти від-чуги, як буяє цвітом твоє тіло. Чи Софі коли-небудь вже відчувала таке? Якщо ні, то він їй покаже', як це робиться.
Софі виходить на вулицю.
— Мені' від усього нудить, особливо сьогодні, — каже1 Софі.
Коли Софі повернеться від бакалійника з салямі в булочці, Райнер накаже їй віддати булочку йому. Зараз він випробує свою волю. Софі повертається, і Райнер для проби з брутальним виразом обличчя всі пальці руки прикладає до її сонної артерії.
— Ой, ти що, здурів, на шиї повно нервів, які ненароком можна легко умертвити.
— Тут пе йдеться про ненароком, — каже Райнер. — Я бачив таке в одному французькому фільмі.
— Ти ж не вбиватимеш людей тому, що бачив таке у фільмі ?
— Хтозна, на що я здатен, — каже Райнер. — Я тільки знаю, що спроможний на немислимо жорстокі речі і стримую себе, щоб не вчинити їх.
Позаду чатує Анна на півбулочки, іцо лишається.
— Я тобі теж одну принесла, — пропонує Софі. — З оселедцем і цибулею, як ти любиш.
— Чудово!
Проковтнувши половинку булки, Анна тут же йде до вбиральні і засовує в горлянку пальці. І ось усе виходить знову назовні, тільки у зворотній послідовності, оселедець і цибуля, гек. Анна зацікавлено розглядає блювоту і спускає воду. В неї таке відчуття, наче вся вона складається з бруду, нічого дивного, цей бруд вона, як магніт, безупину притягує з дому.
Одного разу, ще дитиною, вона спостерігала за матусею у ванні. Мама всупереч своїй купальній звичці одягла старі білі труси, які надувалися у воді, наче вітрила. На них були червоні плями. Гидота. Таке тіло с швидкопсувним доважком до людини, і зовсім не її суттю. Хоча в продажу є багато чого, що в це тіло можна напхати або на нього навішати. Угледівши щось біле, Анні відразу кортить поставити на ньому пляму.
Нав'язливі думки про паскудства курсують через мозок Анни в одному напрямку. Шлагбаум піднімається, пропускаючи тільки в один бік. Думки лізуть всередину, але ніколи не повертаються звідти, паскудства розпирають мозок, а запасний вихід забито цвяхами. Приміром, принизливий спогад про те, як багато років тому кілька мам поскаржилися на неї класному керівництву. Адже сексуальність Анни виходила через рот у вигляді соромітних жартів (як, зрештою, і сексуальність Райнера завжди виходить ротом). Мовляв, Анна отруювала цим дитячі душі деяких однокласників. Тоді в Анни вперше почалися труднощі з мовленням, язик чимраз частіше каже: — Ні, сього дня я не працюватиму.