У тиші лише цокав кухонний годинник. Туристи обоє дивилися на Нейтана.
— Дурня, — прошепотів Саймон.
— Та звісно, — сказав Нейтан. — Це ж просто клята легенда.
— І все одно. Дуже дивно. Що він зник, а тоді отак з’явився за багато миль звідти.
— Ага. Ну, можете спати спокійно, це все неправда... — почав був Нейтан, але не закінчив, коли Ільза зненацька підвелася, шкрябнувши стільцем об підлогу. Вона розтулила рота, немов збиралася щось сказати, але знову його стулила, розвернулася й вийшла з кухні.
Запала тиша.
Під Бабом рипнуло крісло, коли він відкинувся назад, хитаючи головою.
— Гарна історія, Нейтане.
Розділ 8
Після цього вечеря закінчилася по-справжньому. Саймон підвівся, щоб допомогти Кейті, вони тихенько перемовлялися, поки родина розходилася. Нейтан бачив, як Саймон щось шепнув до Кейті, вони обоє глянули на нього й одразу відвели очі.
— Мама постелила Зандерові у твоїй колишній кімнаті, отож тепер сам вирішуй, де спатимеш ти, — мовив Гарі до Нейтана, виходячи з-за столу. — Крило для робітників порожнє, але там поламався кондиціонер.
У крилі для робітників буде гаряче, як у жерстянці.
— Я ляжу на канапі, — мовив Нейтан, зазираючи в холодильник у пошуках пива.
— Якщо тут немає, то є трохи в холодильній камері, — сказав Гарі.
— Чорт, — Нейтан випростався й зачинив холодильник.
— Що таке?
— Нічого. Просто дещо згадав.
У самого Нейтана холодильна камера останнім часом працювала з перебоями, й довелося чекати декілька тижнів, поки поблизу буде електрик. І він мав нарешті прийти саме сьогодні, пригадав Нейтан, відчиняючи важкі двері у велику родинну холодильну камеру, прибудовану до кухні. Електрик зможе зайти всередину, тут проблем не буде, але Нейтан і сам сподівався бути присутній. Він спробує йому подзвонити.
Принаймні з цією холодильною камеру проблем нема, подумав він, заходячи всередину, бо шкіра одразу вкрилася сиротами. Хвильку він постояв серед запасів заморожених харчів у промислових обсягах, насолоджуючись температурою, перш ніж дістати з гори ящиків пиво.
Повернувшись на кухню, він застромив голову в сусідні двері — в комору. Запасів було чимало, з полегшенням побачив він. Не те щоб він очікував чогось іншого, але якщо Кемерона щось відволікало, не хотілося б, щоб він забув поповнити запаси. Так само, як і в самого Нейтана вдома, комора нагадувала цілу крамницю. Полиці ломилися від запасів рису, макаронів і консервів, яких вистачить на багато місяців. На стінах висіли переліки, скільки всього є в наявності. Всі числа були двозначні.
Нейтан роззирався, потягуючи пиво. Якщо Гарі не помиляється щодо повені, слід перевірити власні запаси. Та взагалі-то всього має бути вдосталь. Як і майже всі мешканці цих країв, Нейтан регулярно робив замовлення в супермаркеті в найближчому великому місті, а що шість тижнів величезний авторефрижератор долав тисячу кілометрів з Аделаїди, везучи на північ замовлення на ціле містечко. Нейтан знав, що він їстиме на сніданок, обід і вечерю, на шість місяців наперед. У нього завжди було достатньо запасів, щоб пересидіти повінь, особливо коли він лишився сам, але якщо він скоро опиниться в пастці, ліпше підготуватися.
Він зачинив двері комори і, вийшовши в коридор, підняв слухавку стаціонарного телефону й набрав електрика. Поряд з телефоном, як він і очікував, лежав на столику Кемеронів гаманець. Дзвінок переключився на автовідповідач, і Нейтан, лишаючи повідомлення, взяв гаманець і проглянув. Кілька кредиток, готівка. Один-два побляклі чеки з заправки в місті. Нейтан дістав водійське посвідчення й поглянув на братову світлину. Кемерон не усміхався, що було для нього незвично, натомість покірно зробив нейтральне обличчя. Але в очах досі проблискував натяк на усмішку, тож Нейтан уявив, що брат щойно гарно посміявся разом з фотографом. Нейтан згорнув гаманець.
Узяв своє пиво й пішов у вітальню. За десятки років будинок майже не змінився. Канапа стояла та сама, що й у його дитинстві, й він спав на ній уже багато разів. Вона була непогана. Нейтан побачив, що Ліз залишила для нього чистий одяг, тож узяв його. Мабуть, це Кемеронів. Практичність узяла гору над сентиментальністю, та все одно дивно було тримати в руках сорочку та джинси покійного брата.
В кутку вітальні стояла різдвяна ялинка, поблискуючи ліхтариками. Під нею вже лежало кілька подарунків. Поряд, по центру стіни, висіла у важкій (і, знав Нейтан, недешевій) рамі картина могили скотаря, яка принесла Кемеронові перемогу.
Минуло вже чимало часу, відколи Нейтан бачив її востаннє, і він нахилився ближче, щоб роздивитися. Картина змальовувала могилу на світанні — глядачі іноді плутали його з заходом сонця, але Нейтан знав, що то ранок, з кута огляду і з того, як переломлювалося проміння на обрії. Кемерон багато уваги приділив тому, як танцювало на небі світло — тонкі мазки й багата палітра вловлювали всі деталі.
В порівнянні з цим сама могила здавалася другорядною. Її темні барви неясно вимальовувалися в нижній половині картини, й обриси могили радше вгадувалися, ніж поставали виразно. Навіть Нейтан, який ні біса не тямив у образотворчому мистецтві, розумів, чому вона така популярна. Коли вона здобула перемогу, він прочитав у інтернеті парочку дискусій і критичних нотаток, у яких люди по-різному тлумачили картину. Світло долає темряву або навпаки. Самотність, скорбота, відродження. Хтось написав, що бачить натяк на самого скотаря, який стоїть серед брудно-сірих тіней, де світло зустрічається з темрявою.
Особисто Нейтанові картина ніколи особливо не подобалася. Намальована вона була гарно, це він визнавав, але для нього вона ніколи не передавала краєвид по-справжньому. Контраст між темрявою і світлом здавався занадто різким. Коли він сам бував у тих місцях, особливо на самоті, перехід барв здавався плавнішим.
Нейтан плюхнувся на канапу і знову подивився на гірку братового одягу. Все було майже таке саме, як у нього (що й не дивно, адже всі Нейтанові знайомі ходили в ті самі крамниці), тільки на розмір-два менше. Нейтан і Кемерон із сімнадцятьох років однакові на зріст, тільки брат має — мав — струнку й атлетичну статуру, а Нейтан більш широкоплечий і кремезний.
Коли Нейтан залишився самотнім — не першого разу, коли пішла Джекі, а другого, вже по-справжньому, — він довгі години гарячково тягав стару пощерблену штангу, встановлену в одному з сараїв. За деякий час до нього дійшло, що ніхто ніколи його не бачить, а тим паче не цікавиться, який він має вигляд. І так в один день він покинув тягати штангу, а натомість почав годинами лежати на канапі, попиваючи пиво. Але вставати вранці до світанку було важко й без похмілля, а фізична робота в маєтку вимагала сили й гарної форми, тож і цю справу довелося покинути. Він відставив пиво й час до часу повертався до штанги, і зрештою вдалося знайти між ними баланс. Але він уже ніколи не став таким, як раніше.
Нейтан саме роздивлявся власну сорочку, досі червону від куряви, коли під вікном промайнула тінь. Ільза. Її сильветка в сутінках потягнулася до мотузки, щоб познімати прищіпки з простирадл. На вітру вони напиналися й билися об неї, неначе між ними хтось пробігав. Нейтан якусь мить спостерігав, а тоді, поклавши братову сорочку на канапу, вийшов надвір побалакати з братовою дружиною.
Ільзині очі одразу зупинилися на червоній куряві в нього на одязі. Тут, просто неба, вона якось більше звертала на себе увагу, ніж на кухні. Нейтан бачив, як Ільза, досі тримаючись за прищіпку, міркує щодо походження цієї куряви.