Вони кинули Кемеронові ключі від Нейтанової машини і звеліли потім підвезти Дженну назад у місто або переконатися, що це зробить хтось інший, а самі поїхали в порожній будинок з усією швидкістю, на яку був спроможний червоний бездоріжник Джекі...
Нейтан глянув на Зандера у дзеркальце заднього огляду.
— Словом, я поїхав з вечірки з твоєю мамою, щоб пересвідчитися, що вона безпечно дістанеться в місто...
Баб пирхнув, а Зандер удав, що не помітив.
— ...а наступного ранку ми наштовхнулися на кількох людей з вечірки. То була знайома Джекі й парочка хлопців з Атертону, і всі вони розповідали, що після того, як ми поїхали, Кем і Дженна... — Нейтан побачив синове віддзеркалення й завагався.
— Переспали? — підказав з пасажирського сидіння Баб.
— Ага. Дякую, Бабе.
Нейтан пригадував, що це все здавалося доволі кумедним. Вони всі сміялися. Кемерон Брайт, який приїхав на шкільні канікули, примудрився вкласти за дюнами туристку.
— Оце було і все. Поповзло трохи пліток. Доволі стандартний ранок після вечірки, — мовив Нейтан. — Коли я знайшов Кема, він з вельми задоволеним виразом на обличчі спав у моїй машині позаду заправки. Джекі поїхала шукати Дженну, а ми з Кемом повернулися додому.
Дженна ночувала в гуртожитку біля пабу разом з кількома наймитами. Згодом Джекі розповідала, що дорогою назад у маєток з нею все було добре. Може, тільки була вона занадто тиха. Засоромлена, мабуть. І з похмілля, це точно. Але все було добре. Вона і словом не прохопилася про Кема, а Джекі не питала.
— І десь один день все так і лишалося, — мовив Нейтан.
Усю дорогу додому Кем шкірився, як ідіот, у бічне дзеркальце. Коли наступного пообіддя пролунав дзвоник, він і далі шкірився.
— І що сталося? — нахилився вперед Зандер.
— З Дженною все було вже не так добре.
Розділ 15
Повісивши слухавку, Карл Брайт розлютився як ніколи. Це була холодна як лід злість, яка робила його особливо непередбачуваним, а Нейтана змушувала особливо стерегтися. Карл викликав старших синів.
«Ви двоє. Сюди».
Нейтан і Кемерон кинулися до нього наввипередки. Вони стояли спинами до стіни, коли Карл указав на телефон. Він заговорив тихим голосом, і це було тільки гірше.
«Що це за бридню мені тут розповідають про якусь дівчину, га?»
Нейтан утупився в дорогу перед собою. Баб спостерігав за ним з пасажирського сидіння, а Зандер нахилився вперед. Нейтан намагався відігнати оте давнє відчуття, яке зараз поповзло по тілу, але до кінця так і не зміг.
— Було очевидно, що плітки з вечірки розлетілися, — мовив він. — Ясна річ, Дженнин хлопець довідався, що було в неї з Кемом, і не дуже зрадів, як ви можете уявити... — Нейтан хвильку помовчав. — А потім Дженна і її хлопець приїхали в місто і з’явилися в медичному центрі...
У клініці Дженна поговорила зі ще молодим Стівом Фіцджеральдом, свіжішим з обличчя, бо тоді він тільки ставав на ноги на своїй першій постійній роботі в Баламарі. Після цього Дженна разом зі своїм хлопцем перетнула вулицю і зайшла в поліційну дільницю. Там вони посиділи з тодішнім сержантом за чашкою чаю. Там ще служив не Гленн, але дуже схожий на нього коп. Коли вони пішли, сержант подзвонив у маєток Брайтів, виявляючи люб’язність до своїх земляків. Нейтан досі пам’ятає вираз на обличчі Ліз, коли вона почула те, що їй сказали. Це були різні відтінки двох почуттів: жаху й недовіри.
— Що Дженна сказала в поліції? — запитав Зандер.
— Що вона не хотіла сексу з Кемероном, але була надто п’яна, щоб його зупинити, — відповів Нейтан.
У машині запала приголомшена тиша.
— Вона сказала, що її зґвалтував дядько Кем? — розгубився Зандер.
— Думаю, конкретно це слово не фігурувало, — мовив Нейтан. — Тогочасний коп казав, що вона його жодного разу так і не вжила.
Ліз хотіла негайно брати Кема і їхати в місто, щоб побалакати зі Стівом Фіцджеральдом і сержантом — і вирішити це питання раз і назавжди. Карл їй не дозволив. «Хлопець не буде прогинатися перед якоюсь нахабною сучкою, бо вона прокинулася вранці й передумала, ясно?» Кемерон, білий з обличчя, топтався на місці. Ніхто не питав його думки.
— Дженнині слова облетіли місто буквально за п’ять хвилин. Але... — Нейтан замовк, не відриваючи очей від курної дороги. — Але нас на вечірці було дуже багато, і всі бачили, що ці двоє всю ніч не відривалися одне від одного. Я це бачив, твоя мама бачила, Зандере. Всі, хто там був, засвідчили те саме.
До кінця дня навіть ті, кого там не було, уявляли все так, наче бачили на власні очі. Дженна була на повні три роки старша за Кемерона, який приїхав на бісові шкільні канікули, Господи Боже. І саме вона всю ніч вкладала алкоголь дитині в руку, хоча офіційно він був ще замалий, щоб пиячити. Плюс на вечірці було багато дівчат — розсудливих місцевих дівчат, які ніколи не попускали місцевим ідіотам, тож якби Дженна справді не хотіла нічого робити з Кемероном за дюнами, могла просто закричати — і все було б гаразд. А потім ще вона дозволила йому завезти її назад у місто. Якби це був хтось інший з місцевих хлопців, може, вона могла б і посіяти деякі сумніви. Але не у випадку з Кемом Брайтом. Він був ще дитиною, до того ж гарною. Він ще навіть не доріс до повного розуміння того, що відбувалося.
Нейтан доїхав до повороту, колеса потрапили на нерівну ділянку дороги, й машина затрусилася.
— Обережніше, — мовив Баб. — Це ж я десь тут позавчора зіпсував собі колеса.
— Десь тут? — Нейтан уже бачив удалині вершину Леманових гір. Він глянув на Баба. — Я гадав, ти їхав на зустріч з Кемом з північного пасовиська?
Наїхали на яму, машина здригнулася, і Нейтан був змушений знову перевести очі на дорогу.
— Дорога там надто піщана, — сказав Баб. — Довелося зробити гак. Попереду небезпечне місце, я попереджу, якщо вчасно його побачу.
Нейтан намагався уявити, в якому це місці Баб міг виїхати на цю дорогу, аж тут утрутився Зандер.
— То що було після того, як Дженна поговорила з поліцією?
Нейтан на мить замислився.
— Взагалі-то нічого.
— Нічого?
— Ні. Ну, тобто день чи два ще були до біса напружені. Тато сердився.
Одна справа — коли Карл Брайт шпетив власних синів, і зовсім інша — коли хтось чужий обмовляв їх на людях. Особливо якщо обмовляли Кемерона.
— Але все згасло, так і не розгорівшись.
— Що — просто так? — нахмурився Зандер.
— Ага. Схоже, Дженнин хлопець заспокоївся. Джекі говорила, вони обоє пішли до її тата, сказали, що передумали й хочуть поїхати. Віддали заяви на звільнення. Наступного дня вони спакували речі й забралися. І на цьому все закінчилося.
За наступний тиждень обличчя Кемерона поступово повернуло нормальний колір. Офіційної заяви ніхто не писав, тож ніякої справи в поліції на нього не було, а в містечку сказати таке про себе може далеко не кожен. І правильно, погодилися всі. Несправедливо, щоб такому гарному хлопчику, як Кем, зруйнувала життя якась п’яна туристка, що з похмілля пожаліла про скоєне.
Зандер відкинувся на сидінні.
— І він більше не чув про Дженну?
— Наскільки знаю — ні.
— То чого вона приїхала тепер?
— Атож. Гарне питання.
Як завжди, Кемерон перестарався у приготуваннях, подумав Нейтан, стоячи на вершині Леманової гори. Пощастило доїхати, не пробивши жодного колеса. Коли дорога стала піщаною, Нейтан і Баб вилізли з машини і трохи спустили шини, щоб не застрягнути. Виїхали на вершину і вийшли, мружачись проти сонця, щоб оглянути ретрансляційну вежу.
Нейтан майже одразу визначив, що навряд чи знадобляться інструкції з ремонту, які Кемерон дбайливо роздрукував, перш ніж виїхати з хати передостаннього ранку свого життя, а також і більшість інструментів і обладнання, які він приготував. З ретранслятором на вершині Леманової гори нічого серйозного, просто забивається від постійного вітру. Якщо добре вичистити пісок і сміття й замінити кілька дротів, все запрацює. Роботи не було навіть для двох людей, а тим паче для трьох, тож Нейтан працював сам, а інші спостерігали за ним.