— О, добре. Ось ти де, — сказала вона трохи засапано. — Гарі нема поблизу. Ти вільний? Потрібна допомога.
— Так. Одну секундочку, — мовив Нейтан і обернувся назад до Саймона. — Але що? Тільки швидко.
— Але Гарі про це нікому не обмовився.
Розділ 21
Три кілометри тому вони з’їхали з траси, й тепер Нейтанова машина підскакувала на нерівній землі.
— Сподіваюся, воно ще не вирвалося, — сказала Ільза, коли оддалік у полі зору з’явилася загорода.
— Ага.
Нейтан теж на це сподівався. Одна справа — коли нога просто заплуталася у дроті з огорожі, а ловити теля, яке бігає, обмотане дротом, це справжній геморой.
— Ось воно. Бачу, — вказала Ільза крізь закурене лобове скло. Це були перші слова, якими вони обмінялися за п’ятнадцять хвилин.
На сидінні між ними лежала розгорнута й забута Кемеронова листівка. «Пробач».
Нейтан оглянув стадо. Почувши гуркіт мотору, корови нашорошилися й майже одностайно, хвилею, зрушили з місця. Лишилася єдина тварина, яка спостерігала, як її теля бореться з дротом, у якому заплуталася його задня нога.
— Я побачила, коли їздила верхи, — пояснила Нейтанові Ільза ще в коридорі. — Не мала ніяких інструментів, щоб його звільнити.
— Ясно, — озвався тоді Нейтан. В ідеалі такою проблемою все одно повинно займатися двоє людей. — Дай мені хвильку. Зустрінемося біля твоєї машини.
На мить Ільза завагалася.
— Моя не на ходу. Візьмемо твою?
— Гаразд. Ключі на сидінні.
«До речі, а де Ільзин бездоріжник?» — подумав Нейтан, проводжаючи її поглядом. Відколи приїхав, він ще її машини не бачив.
Нейтан записав у журнал біля телефону, куди вони їдуть, і нашкрябав записку для Зандера. Глянув на Саймона, який досі стовбичив у коридорі.
— Ви впевнені, що чули саме сварку між Кемом і Гарі? — спитав Нейтан. — Не намагаєтеся посіяти незгоду?
— Ні. Ні! Навіщо це мені?
— Ви нікому не казали? Бабові чи ще комусь?
— Ні.
— А чому ні?
— Баб і Гарі, здається, тісно дружать.
— Гарі тут з усіма дружить.
— З вами не так. Ви трохи... — Саймон стенув плечима. — Бог з ним. Слухайте, я не дуже близько знав Кемерона, але він добре з нами обходився. І мені хочеться вірити, що я — гарна людина, — поглянув він на Нейтана. — І я ставлю на те, що ви також.
Нейтан не знав, як на це відповідати. Зрештою він відвернувся й рушив за Ільзою надвір, лишивши Саймона проводжати його поглядом.
Ільза вже завела машину й пересіла на пасажирське сидіння. Нейтан заліз у салон, з полегшенням відчувши, що кондиціонер увімкнений. Вони виїхали на довгу під’їзну доріжку. Вперше заговорили, тільки коли будинок залишився далеко позаду.
— Ільзо, я знайшов дещо від Кема...
— Про що це ви розмовляли з Саймоном?..
Заговорили в унісон, й Ільза нахмурилася.
— Що ти сказав? — перепитала вона. — Щось від Кемерона?
Нейтан дістав із задньої кишені листівку, й Ільза буквально вихопила її в нього. Пояснюючи, як саме вони з Зандером знайшли листівку й родинну світлину в рамочці, Нейтан не відривав очей від дороги. Минали довгі хвилини, а Ільза все сиділа, похиливши голову та втупившись перед собою, а на обличчя їй спадало волосся.
— Ільзо... — нарешті не витримав Нейтан.
Прочистивши горло, вона впустила листівку на сидіння, неначе більше не могла її торкатися.
— Усе гаразд. Зі мною все гаразд. Не знаю, що тобі й сказати. З кожним днем... — вона скуто хитнула головою, — з кожним днем я почуваюся так, неначе менше й менше розумію власного чоловіка.
Більше не розмовляли, допоки не доїхали до стада.
Нейтан зупинився оддалік, щоб не розхвилювати ще більше теля і матір, яка чекала на нього. Вилізли з машини, і Нейтан, відчинивши задні дверцята, почав копирсатися в торбі з інструментами. Знайшов кілька гострозубців різного розміру й, озирнувшись, побачив, що Ільза стоїть неподалік, спостерігаючи за ним. З того, як метнувся її погляд, він зрозумів, що дивилася вона не на нього, а попри нього. На заднє сидіння його машини, де колись давним-давно, мільйон років тому, вони провели разом ніч. Захряснувши дверцята, Нейтан рушив до теляти. Тваринка сторожко спостерігала за його наближенням. Мати напружилася й почала метляти хвостом. Решта стада витріщилася на них.
— Кажуть, саме так загинув скотар, — тихо промовила Ільза. — Його затоптало перелякане стадо.
— Справді? Ні... — почав був Нейтан, але не договорив, бо теля замукало. Мати махнула хвостом, її м’язи тремтіли від напруження. — Не спускай з неї очей. Їй це все не сподобається, — мовив він і вручив гострозубці Ільзі. — Зможеш?
— Я вже це робила. Скажеш тільки коли.
Нейтан наближався повільно, щоб тварини встигли добре його роздивитися. Якщо це чимось допоможе. Худоба тут має стільки волі, що вона майже дика. Не звикла бачити людей. Мати не спускала з Нейтана очей, поки він наближався до теляти. Він бачив, що дріт не надто щільно обкрутився навколо ноги. Ще трошки — й теля, можливо, саме звільнилося б. Але поки що воно було в пастці. Позаду почулося, як пирхнула матір.
— Вона там нормально? — спитав Нейтан.
— Так, — озвалася Ільза. — Поки що тримається оддалік.
За кілька метрів Нейтан побачив промовистий зміїний слід. Певно, змія давно вже зникла, та Нейтан усе одно довгу хвилю роззирався навколо. Протиотрута дорога і зберігається недовго, тож у медичному центрі в місті нема її запасу.
«А що буде, якщо вас укусять?» — неодноразово питали туристи, які не могли в таке повірити.
Відповідь на це — нічого доброго, особливо з тими зміями, які водяться в цих краях. Нейтан звик жити за простим правилом: якщо його вкусять, він помре. Кінець історії. Задовольнившись оглядом, наскільки це було можливо, він рушив до теляти.
— Я підходжу.
— Гаразд. Скажеш, коли будеш готовий.
Одним рухом Нейтан завів руки під теля й підняв його. І не встигла тварина зрозуміти, що відбувається, як Нейтан уже перекинув її набік і приборкав, улігшись згори і своєю вагою причавивши до землі. Теля було приголомшене, але за мить роззявило рота й обурено замукало йому в обличчя. Воно хвицалося й опиралося, і Нейтан наліг на нього всім тілом, колінами й ліктями причавивши його так, що воно заледве могло ворухнутися.
— Тримаю, — крекнув Нейтан, та Ільза вже була поруч: вона з гострозубцями в руках присіла біля задніх ніг теляти.
Від теляти йшла гаряча хвиля, й чути було, як під ребрами калатає його серце. Тварина борсалася та хвицалася.
— Чорт, — долинув Ільзин голос.
— Воно тебе хвицнуло? — Нейтан наліг дужче, поки тварина знову не заспокоїлася.
— Та ні... — чути було, як Ільза ворухнулася. — Спробую менші гострозубці. Не хочу йому шкіру поранити.
Нейтанові ледве вдавалося тримати теля. Йому виповнилося всього кілька місяців, але воно було сильне. Важить, мабуть, більше за Ільзу, та й сам Нейтан тяжчий за нього хіба кілограмів на двадцять. Але це не мало значення. Нейтан дужчий, і цього достатньо, щоб примусити теля скоритися. Воно лежало спокійно. Нейтан слухав, як перелякано калатає його серденько. І зненацька, не стримавшись, він подумав про Кемерона.
— Ільзо? — гукнув він.
— Ага? — вона вже знову була біля задніх ніг теляти.
— Я намагався додзвонитися до Дженни Мур. В Англію.
Бачити він її не міг, але відчув, як вона застигла.
— І?
Нейтан похитав головою, наскільки це було можливо в такій позі.
— Її там не було.
— А де ж вона?
В Ільзиному голосі відчувалася напруга. Водночас почулося тихе клацання.
— На Балі, якщо вірити її колезі.
Теля натужилося, закотивши очі. Нейтан перевірив, чи мати досі тримається оддалік, і знову навалився.
— Хай де вона є, а мобільний там, схоже, не ловить.
Якусь хвилю обоє мовчали. Клац. Клац.
— А навіщо ти їй дзвонив?
Нейтан і досі не міг бачити Ільзу, проте голос прозвучав ближче. Нейтан спробував підвести голову й поглянути, але теля вхопилося за таку можливість. Довелося притиснути його дужче.