Машина пригальмувала за кілька метрів від могили скотаря; в лобовому склі тільки небо віддзеркалювалося. Нейтан затримав бінокль непорушно. Машина зупинилася, й під таким кутом лобове скло з матового стало темним.
Не кліпаючи, Нейтан спостерігав. У машині ворухнулися: водій потягнувся по щось на пасажирському сидінні. З такої віддалі, та ще й через скло, Нейтан роздивився тільки зап’ясток і пасмо довгого волосся, яке впало через плече. За кермом точно сидів не Саймон. Це була жінка.
Розділ 25
Дверцята водія відчинилися, і з’явилася нога в джинсовій холоші. Саму жінку приховували дверцята; бінокль трішки сковзнув у Нейтановій руці, і сцена зникла з фокусу. Нейтан вирівняв бінокль і встиг побачити, як зачинилися дверцята; на червоній землі біля могили скотаря стояла знайома постать.
Ільза.
Збагнувши, що затамував подих, Нейтан зробив довгий і важкий видих. Шанс повідомити про свою присутність з’явився й майже одразу зник. Нейтан не натиснув на клаксон, не опустив вікно й не гукнув. Доки він міркував, чи варто, стало вже запізно.
Ільза, маленька й самотня, стояла спиною до нього. Під ногами в неї лежало щось чорне. Якась торба, подумав Нейтан, сподіваючись, що Ільза не озирнеться зненацька. Він зупинився далеченько від неї, та й машина в нього запорошена — майже такого самого кольору, як і земля. Нейтан став на краю підйому, носом уперед, і сонце непогано його приховувало. Якщо Ільза обернеться, воно бодай частково має світити їй в очі. Проте якщо вона подивиться прямо на Нейтана, то, мабуть, побачить машину. Якщо ж ні, то місцевість, віддаль і непорушність забезпечать йому невидимість.
Почуваючись незатишно, Нейтан опустив бінокль. Так він заледве міг розгледіти, як Ільза внизу нахилилася до торби. Дафі знову дзявкнула, і Нейтан налив у пластянку води й підсунув до неї. Скронею скотилася просто в око крапля поту. Без кондиціонера салон нагрівався дуже швидко. Нейтан перемінив позу — спина змокріла, притиснута до спинки сидіння. Рука застигла над ключами. Ні, зараз він не може завести двигун. Ільза обов’язково почує. Нейтан знову взяв бінокль.
Ільза щось дістала з торби, але під таким кутом неможливо було роздивитися, що це таке. Вона схилилася майже до самої землі, до того місця, де знайшли її чоловіка, й частково ховалася за могильним каменем. Нейтан видихнув повні груди гарячого повітря й вилив залишки води з пляшки в пластянку Дафі. Решта води лишилася в багажнику, поза досяжністю. В салоні вже не було чим дихати. Нейтан трішки прочинив вікно. Не допомогло.
Кілька років тому Гленн розповів йому історію про Джеймса Б’юканана, одного з містян, який одного разу посварився з дружиною. І не просто посварився — зрештою дійшло до того, що вона замкнулася в будинку, лишивши його надворі. Він стукав у двері, а вона не озивалася, і він врешті обійшов будинок і крикетною биткою розтовк кондиціонер. А потім сів і чекав з биткою в руці. Дружина занадто боялася відчиняти двері чи вікна, розповідав Гленн. Кінець кінцем вона від перегріву знепритомніла. Мало не померла просто на підлозі на кухні. Нейтанові здалося, що цією історією Гленн хотів його підбадьорити. Мовляв, бачиш? Інші люди теж чинять жахливі речі. В той час ця історія ну зовсім його не підбадьорила, а зараз, коли його шкіра липнула до сидіння, він не міг викинути це з голови. Зиркнувши на Дафі, він ще трохи опустив вікно.
Цікаво, скільки ще тут пробуде Ільза. Там, унизу, вона теж не може не відчувати спеки. Коли він глянув на неї знову, здалося, що її плечі здригаються. Подумалося: вона плаче?
Ще хвилину вона стояла навколішках, поки Нейтан пітнів, а потім нарешті підвелася. Нейтан видихнув. Перш ніж підняти торбу з землі, Ільза провела рукою по надгробку. Кинувши на могилу останній погляд, вона відчинила дверцята машини.
Нейтан витер рукою обличчя — і так і застиг, бо Ільза зненацька завмерла. Вона роздивлялася околиці, повільно обертаючи голову. Коли її очі дивилися в напрямку Нейтана, здалося, що вона зупинила погляд. Нейтан затамував подих. Через лінзи бінокля ввижалося, що вони з нею дивляться просто одне на одного.
«Ти когось відчуваєш?»
«Тут лише ми».
Нейтан не наважувався ворухнутися. Тримав бінокль непорушно й дивився в нього, а у вухах гупав пульс. Ільза його побачила? Нейтан не мав певності, але її трохи розфокусований погляд підказував, що навряд чи. Нарешті вона опустила очі. Сіла в машину, й почулося, як завівся двигун.
Вона рушила в напрямку, з якого приїхала, і Нейтан сидів, проводжаючи очима шлейф куряви. Примусив себе дочекатися, поки вона не зникне з очей, перш ніж і собі завести двигун.
Спочатку з кондиціонера війнуло тепле повітря, але Нейтан вдихнув його з полегшенням, набравши повні легені. Вийшов з машини й дістав з багажника пляшки з водою, і поки вони з Дафі жадібно пили, Нейтан глянув на годинник. Ільза пробула на могилі менш як п’ятнадцять хвилин. Здавалося, що довше, але ні. Він нахмурився. Здолати такий шлях заради п’ятнадцятьох хвилин. У голові пролунав голос Софі. «Ми там нічого не робили. Вийшли з машини, а потім просто повернулися додому».
Нейтан зробив ще ковток води, роздивляючись обрій і дослухаючись. Ні куряви, ні звуків. Ільза поїхала. Нейтан увімкнув передачу й, повільно здолавши перевал, почав спускатися до могили. Зупинився неподалік і виліз із машини. Коло в піску довкруж надгробка давно зникло, але натомість з’явилися Ільзині сліди. В тому місці, де вона ставала навколішки, виднілися м’які заглибини. Подумалося: може, вона молилася? Ільза ніколи не справляла враження людини релігійної, та смерть робить з людьми дивні речі. Нейтан торкнувся нагрітого сонцем надгробка. Щось було не так, але неможливо було сказати, що саме. Нарешті Нейтан і собі опустився навколішки — й одразу все побачив.
Заглиблення, яке знайшли під Кемероновим тілом, було потривожене. Коли Нейтан був тут останнього разу з Бабом і Гарі, його майже замело піском, але зараз воно знову змінилося. Протягнувши руку, Нейтан торкнувся землі. Її нещодавно розворушили. Нейтан погрібся — чи не залишила там чогось Ільза, але пальці відчували тільки землю. Трапилося кілька дрібних часточок — мабуть, зерняток, і Нейтан подумав про батькову могилу. Вони з братами не любили батька — і все одно посадили над ним дерево. Може, Ільза щось таке хотіла зробити і для Кемерона?
Сонце палило, і Нейтан навколішках перемістився в тінь від надгробка. Від його руху в піску лишився слід — настільки знайомий, аж стало зле. Нейтан так швидко підвівся, що в голові запаморочилося.
Повернувшись у безпеку машини, він увімкнув кондиціонер дужче. Це було фізичне полегшення — знову опинитись у прохолоді, й Нейтан відкинувся на крісло, відчуваючи, як усі фібри тіла відгукуються, бо температура поволі знижується до нормальної.
«Кемерон нізащо в житті не розлучився б зі своєю машиною».
Думка прийшла нізвідки. Нейтан узяв пляшку води і зробив великий ковток. Кемерон знав, як воно — опинитися тут без захистку, води й харчів. Це смертний вирок. Якщо Кема забрали від машини силоміць, він мав опиратися. Нейтан утупився в могилу. Пригадав, як з братового тіла зісковзнув брезент. Ні на руках, ні на обличчі не було видимих ушкоджень.
Нейтан повільно зробив ще ковток води й поміркував. Минула ще година, а він так і не знав, що думати. Він розумів, що час їхати додому. Завтра буде Кемеронів похорон. Ще одна людина ляже в землю. Нейтанові слід вертатися й поговорити з сином. Поговорити з Ільзою. Натомість він сидів у машині біля могили, заки сонце, рухаючись, не змусило тінь зробити майже повне коло довкруж надгробка.
Більше ніхто тут не проїхав.
Розділ 26
Нейтан виїхав так пізно, що заледве встигав повернутися додому до темряви, тож коли під’їхав до будинку, в ньому вже світилися вікна. Зачинивши дверцята машини, він завмер: погляд упав на великий евкаліпт на тому боці двору. Під ним зяяла чорна яма, яку в сутінках важко було роздивитися, але неможливо не помітити.