— Хлюпни мені ще віскі, — попросив я. — Ви забули одне: Уден — чиновник. І зовсім не в його інтересах дати втекти цьому Хайнке-Штудеру. Не один ти хочеш зробити кар'єру. Уден теж.
Олафсон підвівся і відчинив вікно. У темряві ночі спалахнула яскраво-червона реклама, кинула відблиск на його обличчя.
— Уден, — сказав він, — до 1945 року служив у таємній військовій поліції. Колишній член націонал-соціалістської партії. Я навіть можу назвати номер його партійного квитка. Цифра надзвичайно маленька.
— Це ще нічого не значить, — удавано байдуже промовив я, хоча був вражений до глибини душі.
Олафсон кивнув.
— Гаразд. А якщо Удену заплатили?
— Не думаю.
— Дарма. Ти можеш тримати язика за зубами?
— Іноді.
— Чудово. Отже, зроби це цього разу задля мене. Уден має рахунок у банку. До речі, останнім часом він був досить мізерний.
— Його донька вчиться, — зауважив я.
— От бачиш. Зарплата в нього невелика. І ось десь два тижні тому на його рахунок перевели п'ять тисяч марок.
— Від кого?
— Від Габріели Хайнке-Штудер, дружини втікача. На жаль, після цього вона теж здиміла.
У Олафсона було не лише віскі: ще коньяки і справжня горілка. Я пішов тільки тоді, коли ми роздушили пляшку тієї справжньої.
4
— Кріс, — сказав я наступного ранку. — Якби ти знала, як мені потрібний черепочок кави…
— Як тобі не соромно! Невже ти не можеш краще проводити свої вечори?
— На жаль, від кращого нас змусили відвикнути. Бо горілка дешевша. Недорогий стимул нашої духовної вищості. — Я позіхнув. — Зате життя і дечиї характери стають з кожним днем дорожчими, банкірська донечко…
— Іноді ти буваєш просто гидким! Ти відчуваєш це?
Я зітхнув. Знову все збіглося докупи: Кріс, що дорікає мені за мої гріхи, ранкове похмілля, Олафсон, що спекулює становищем свого тестя. І дівчина з карими очима, чий батько взяв п'ять тисяч марок за те, що допоміг втекти есесівцю.
Над дверима кабінету Фасебендера-старшого спалахнула червона лампочка. Це мені не сподобалося: старий у конторі. З'являвся він не часто, але коли вже був тут, то завжди знаходив для мене роботу, здебільшого не дуже приємну.
Я спитався у Кріс про настрій старого. Вона знизала плечима.
— Я не бачила його сьогодні. У нього Сметс.
— А син?
— Теж там.
— Щось буде, — зловісно промовив я.
— Займайся краще своїми справами, — порадила Кріс. — Іноді ти стаєш занадто балакучим.
За півгодини вогняне зле око над дверима погасло. Я полегшено зітхнув.
Та тішився я недовго — з селектора раптом пролунав голос Фассбендера-молодшого: «Доктор Тердонк, зайдіть до мене». Кріс єхидно посміхнулася.
Молодий шеф сидів за величезним столом, перебираючи папери. Під рукою в нього стояв келих портвейну.
Йому було трохи за тридцять, і він мав такий вигляд, як кінематографічні прокурорські синки. Крім того, він був власником яскраво-червоного «порше». Якби вивести потрібну формулу, неважко було б встановити, скільки він має коханок: скажімо, марку автомобіля помножити на потужність мотора та батьківський маєток і розділити на вік майбутнього спадкоємця. Та я не математик. До того ж добре знав і без формули: у нього було три коханки.
— Вип'єте келих вина?
Що ж, на похмілля немає кращих ліків, як хмільне. Шеф власноручно налив мені. І підсунув пляшку до мене. Я налив собі ще. Похмілля кінчалося, почував я себе пречудово.
— Ви володієте французькою? — запитав шеф, замріяно дивлячись на мою склянку, яку я наповнив уже втретє.
— Для хатнього вжитку вистачить, — відповів я, — але для виступу у французькому суді, звичайно, ні.
— Воно й не потрібно. Про це потурбується метр Ноель, наш тамтешній адвокат. Стара школа, найкращі зв'язки. На жаль, досить дорогий.
— Отже, «Саллівен, Фасобендер і Саллівен» на Сені?
Він задоволено всміхнувся і натиснув кнопку. На вікнах опустилися штори і перетворили незвично теплий квітневий день на приємні сутінки. Задзижчала установка штучного клімату.
— Хочете кави глясе?
— Не відмовлюсь.
Фассбендер розпорядився. Потроху мені ставало не по собі. Портвейн міг ще бути примхою, так би мовити, жестом співіснування наймача і найманця, бальзамом соціального партнерства. Те, що пляшка стояла в мене під рукою, було вже само по собі підозріло. Ще більш підозріла кава глясе. Якщо він ще й сигаретою почастує…