— Хелло! — вигукнув він, коли я увійшов, підводячись мені назустріч з простягнутою рукою. — Я вже гадав, що моя секретарка жартує. Є справи? Чи порвали з «Аргусом»?
Він підсунув мені крісло, сам сів у гойдалку.
— Чим пригощати? Кавою? Сигаретою?
Я подякував і відмовився.
— Мій шеф не знає, що я тут. В мене своя справа. «Аргуса» ж я терпіти не можу.
— Чом це? Ретельні люди.
— Надто ретельні. І дуже пихаті.
— Чоловіче! — вигукнув він весело. — Ви ще не знаєте, якої високої думки я про себе!
Якби не добра слава, якої Мебіус, безперечно, зажив як детектив, то, глянувши на нього, можна було б розчаруватися. Нічого спільного з Шерлоком Холмсом. Низенький на зріст жвавий дядечко років п'ятдесяти п'яти, з добрими спокійними очима. І саме тому він приваблював до себе людей: вони одразу ж довіряли йому.
— Так де горить?
Я виклав йому все, що мав на серці. Щоправда, обмежився основними фактами: втеча Хайнке-Штудера, арешт Удена, телефонний дзвінок директора тюрми, свідчення його гостей. Більше нічого. Було б нерозумно перевантажувати його подробицями.
Мебіус задумливо похитав головою.
— Погана історія. Ну, і як ви гадаєте, що саме я можу для вас зробити?
— Гадаю, що ви або ваші співробітники погодилися б оглянути будинок директора. Крім того, ще оці два лікарі й архітектор. Я певен, що директор телефонував. Але в мене немає доказів. Навіть побічних.
Він ледь помітно всміхнувся.
— Побічних? Що таке врешті-решт побічні докази? Фікція, створена адвокатами. Вам потрібні прямі докази.
Мебіус підвівся з гойдалки, підійшов до вікна. Подивився на вулицю. Коли повернувся, обличчя його було надзвичайно серйозне.
— Я охоче допоміг би вам. Але не можу. Не хочу мати нічого спільного з цією справою. Розумієте?
Я збентежився. Про те, що Мебіус може відмовитися і не подумав.
— Роботи ж зовсім небагато, — благально сказав я. — А з грошима ми теж уладнаємо.
Він похитав головою.
— Гроші? Ось ви кажете — гроші. З ними можна зробити, дуже багато, правда? За них можна навіть людей купувати. Адвокатів, суддів, жінок… Ні, я справді не можу вам допомогти. Хотів би, але не можу.
Мебіус відірвався од вікна, підтягнув до себе крісло-гойдалку і сів на бильце. Його обличчя наблизилося впритул до мого.
— Послухайте-но. Я міг би поставитися до цієї справи легко. Міг сказати, що беруся за неї, потім прислав би вам добрячий рахунок. І все. Користі ж для вас ніякої: адже я працюю без гарантованого успіху. — Він зітхнув. — Я не ділок і, мабуть, ніколи ним не стану. Я надто чесний для цього. Тому і кажу вам відверто: ні. Це все, що я можу для вас зробити.
— Ви боїтеся?
— Мене вже одного разу виперли за двері, і я не хочу, щоб мені зовсім заборонили працювати. В мене сім'я.
— Але ж ви тепер самостійна людина.
Мебіус сердито пирхнув носом.
— Ви знаєте, від чого залежить існування приватного детектива? Від ліцензії. А ліцензія залежить від поліції. І юстиції. І адвокатів. Мене не полюбляють, але терплять. Ви ж напевно уявляєте собі, кого зважилися узяти за горло?
— Гадаю, що так.
— Ну от. Тоді мусите також знати, хто сидить у нашій поліції. І в судах. І серед адвокатів. Ну?
У принципі він мав рацію. Вони можуть, якщо забажають, скрутити йому в'язи. Привід завжди знайдеться. Скаржитися ні до чого. Закон, як дишло, куди повернеш, туди й вийшло. Навіть проти самого закону.
— Шкода! — сказав я. — Я справді розраховував на вас. А «Аргус»…
— Тільки не вони! — перебив він мене. — Ні в якому разі не звертайтеся до «Аргусу». Не робіть собі нещастя, чоловіче!
Він обійшов письмовий стіл, дістав термос і дві чайних склянки, налив і простягнув одну мені.
— Хіба ви не знаєте, де був Сметс до 1945 року?
— Ні.
— В СД. Економічний спецвідділ при шостому управлінні. Таємне з найтаємнішого. Будьмо!
— Ви думаєте, що… — невпевнено почав я.
— Що я думаю, — грубо обірвав він мене, — то вже інша справа… Я хочу лише порадити: якщо вам потрібна допомога, йдіть до друзів. Не звертайтесь до тих, кого добре не знаєте. Обережно! Ви ризикуєте більше, ніж гадаєте.
— Справи не такі вже й погані, як воно здається на перший погляд. Звичайно, доведеться повоювати…
— Не робіть собі ілюзій, чоловіче. Чули про Евальда Петерса? Він помер у тюремній камері при загадкових обставинах. А Хайде-Заваде? Також знайшли мертвим у камері. А його приятель Тільман, який нібито впав з вікна? Або Едо Остерльох, який, мовляв, утопився?