— Фелікс, — сказав я Елен.
Вона зрозуміла: за хвилину принесла срібну тацю та серветку.
— Ой, коли б не зурочити! — стиха зойкнула вона. Франк заплющив очі, охкаючи, сховався у кабіні. Я швидко вийшов.
У холі тривала та ж сама метушня.
Адміністратор упадав біля якогось подружжя, що вкупі важило не менше двох центнерів, і не помітив мене. Я прослизнув повз нього і помчав сходами нагору.
Номер 305 був на четвертому поверсі. В коридорі — нікого. Я зупинився під дверима, прислухався. Почув, ніби в кімнаті розмовляють. Постукав.
— Що там? — сердито гукнув хтось.
— Рахунок для пана Наеглі! — крикнув я у відповідь. Почулися кроки, ключ повернувся у замку. Двері відчинилися.
— Давайте сюди! — наказав чоловік.
Він стояв на порозі розчепірою, масивний, справжня жива колона. Який там страховий агент! Різник! Пикатий, дужий, купа м'яса і м'язів.
— Сплати зараз, Хайнер, — сказав хтось у кімнаті. — Я все одно більше не повернуся.
— Можеш зробити це сам, — пробурмотів чоловік. Він розгорнув папірець і глянув на підсумок. — От бісові діти! Ну й деруть тут!
Пішов у кімнату. Я заглянув туди і відсахнувся. Там було ще четверо. Один схилився над столом, на якому лежав план міста, двоє сиділи на канапі, четвертий стояв біля вікна і, відсунувши гардину, дивився на вулицю. Двох з них я упізнав: один був той самий червонопикий товстун з «Хуке і Шпетверт», з іншим я мав приємність познайомитися тиждень тому на Другій Північній.
— Друга Північна на цей раз відпадає, — сказав той, що стояв біля столу.
— Заткни пельку! — вигукнув мій різник. Він повернувся до дверей і відлічив мені гроші. — Правильно?
— Щиро дякую, — промимрив я, намагаючись не потрапити в поле зору тих, що сиділи в кімнаті.
— Що ще?
— Нічого.
Двері зачинились. Я відступив на кілька кроків, сперся на стіну і ледь перевів дух. Хай йому чорт, моя витівка могла скінчитися погано! Я не мав права викликати й тіні підозри. Не заради себе: Елен мала б великі неприємності. Оті обидва… Що вони, до холери, тут забули?
Озирнувся довкола. Коридор пустий. Безшумно підкрався до дверей, приклав вухо до шпарини. В кімнаті знову точилася розмова, але я розбирав лише окремі слова. Ось зарипіли мостини і хтось сказав біля самих дверей:
— Гаразд, отже о пів на першу у нас. Авто буде напоготові.
Це був голос червонопикого з «Хуке і Шпетверт».
У той самий момент, коли я випростався, клацнули двері ліфта і в кінці коридора з'явилась жіноча постать. Срібляста вечірня сукня, черевички на високих підборах, яскраво-червоні нігті. Здивовано глянула на мене, я на неї. Це була Клер.
— Що це? Карнавал? — спитала.
— Ні, лише заклад, — відчайдушно збрехав я. Нічого ліпшого, на жаль, не придумав.
Клер оглянула мене з ніг до голови. Потім зиркнула на номер на дверях, біля яких я стояв. Примружила очі.
— На що ж ви закладалися?
— На жаль, це виключно для чоловіків. Занадто грубо для жіночого вуха.
Вона розтягнула рот у посмішці.
— Я не соромлива.
— Зате я! — промурмотів.
Голоси за дверима наблизилися. Треба було зникати;
— Мушу негайно вниз, — пояснив я. — Бо інакше Франк мене обдурить.
Кинувши серветку професійним рухом через руку, вклонився і подався геть, метляючи фалдами. Спиною відчував — Клер дивиться вслід.
На розі коридора озирнувся. Співачка все ще стояла перед дверима, перед триста п'ятим. Вони саме відчинилися.
— Нарешті! — рикнув чийсь голос. Клер ступила за поріг, двері знову зачинилися.
Мені раптом стало трохи моторошно. Одне знав тепер напевно: осине гніздо, яке я почав ворушити, було більшим, ніж я собі уявляв.
2
За цей час Буллі встиг завести товариство.
Молодичка з шоколадною гривкою стояла поруч з ним, помахувала сумочкою і щось весело теревенила. Одна нога в неї вислизнула з черевичка — гостроносого, із страшенно високими закаблуками, і Буллі реготався, аж хапався за живіт, та підморгував їй. Можна було подумати, що вони давні друзі. Спантеличений, я зупинився.
Полетта Уден озирнулася. Всміхалася чарівно і — я навіть не йняв ліри своїм очам, — трохи кокетливо. Це була новина.
Свята треба святкувати, коли вони випадають. Та я по-дурному злопам'ятний.
— Ви мене сьогодні гарненько обдурили, — дорікнув я.
Поправила чубик.
— Пробачте. Я попереджала Ганнібала. Але він віслюк. Я вже намилила йому шию.