— За що ж ми вип'ємо?
Я думав недовго.
— За наш успіх.
— Ви вірите в це?
— Ми мусимо вірити.
Келихи дзенькнули. Франк, який помітив, що ми цокаємося, виконав коротенький туш.
— В усякому разі, — схвально промовила Поллі, ставлячи келих, — на винах ви трохи розумієтесь.
— Дуже мало, — зітхнув я. — Я взагалі неосвічена людина. Немузикальний. Про спортивні автомобілі не маю найменшого уявлення. Наше судочинство для мене — книга за сімома печатями. Зрештою, зовсім не розбираюся в жінках.
Поллі схилила голову набік, в її очах затанцювали веселі чортики.
— А мені здавалось, що саме на жінках ви добре розумієтесь.
Це мені припало до смаку; адже майже кожен чоловік охоче почув би від гарненької дівчини, що він ловелас. Тому я протестував дуже мляво. Поллі всміхнулася.
— До того ж ви брехунець. Елен і Франк присягаються, що ви непоганий юрист.
— Якби це залежало від мене, я б ніколи не став юристом.
— А ким?
— Паровозним машиністом, продавцем морозива, водієм таксі, капітаном… Дитячі мрії. Та дядечко зажадав іншого.
— Ваш дядько?
— Мій батько помер, коли мені було дев'ять років. Від тифу. Мати загинула під час повітряного нальоту у 1944 році. Тому моєю домівкою стали притулки та інтернати, сім'єю — чужі люди. За все платив дядечко, зараз він надто часто нагадує мені про це. Він і вирішив, що найкраща професія для мене — юрист. І я став ним. Ваше здоров'я!
Поллі більше не всміхалася.
— А ваш батько? Він був…
— Ні. Мій батько не був кимось особливим, а з точки зору дядька — взагалі людиною непрактичною. Тому що був чесним і хотів таким залишитися. Більше нічого. Вони всі йому казали: якщо не нацист — в люди не вийдеш. Та й хворий він був. Але вони послали його 1944 року під Познань будувати дзоти. Більше його не бачили. З того часу я самотній. І ось що з цього вийшло. Мій дядечко має мене за паршиву вівцю у своїй отарі.
— Я теж росла одна, — сказала Поллі. — Тато не мав змоги турбуватися про мене. Мимоволі відчуваєш себе ображеною життям.
Уже деякий час я відчував, що хтось уперто дивиться на мене. Поволі підвів голову. В дверях стояла Клер і не зводила з нас очей. Біля неї — двоє чоловіків: червонопикий з гаража і мій знайомець з автобуса — «фольксвагена» з Другої Північної. На якусь мить паші погляди схрестилися, і та мить здалася мені вічністю. Потім чоловіки хутко повернулися і вийшли, Клер за ними.
3
За чверть до дванадцятої ми залишили бар. Поллі трохи сп'яніла, захотіла випити десь іще чашку кави. Я прикидався байдужим, але серце обливалося кров'ю. За півгодини я мушу знову бути в готелі — сам: Поллі не повинна знати про наші наміри.
Та, на жаль, усе пішло не так, як гадалося. На вулиці не було жодного таксі.
— Краще викликати телефоном, — порадив портьє. — Цієї години з таксі завжди скрутно.
Ми повернулися до реєстратури. Елен дзвонила по телефону. Біля неї стояв чоловік. Спершися ліктями на бар'єр і затиснувши між ногами чемодан, він нервово барабанив пальцями по склу. Я одразу впізнав його: це була людина, що тієї ночі прибула на Другу Північну «ситроєном». Елен поклала трубку.
— Зараз буде таксі, пане Наеглі. Портьє вас попередить.
Помітивши мене, здивувалася.
— Елен, — швидко промовив я, — мені теж потрібне таксі. Негайно.
Вона непомітно хитнула головою в бік Наеглі. Я кивнув. Елен знову взяла трубку, набрала номер. Зайнято. Ще раз. Марно. На вулиці просигналило авто. Наеглі стрепенувся. Та це була інша машина, в яку залізли три блондинки. Наеглі нетерпляче поглянув на годинника. Очевидно, дуже поспішав.
Це міняло справу. Міняло все. Наеглі не повинен утекти від мене. Тому я вже і не думаю про те, що тільки-но хотів позбутися Поллі.
— Елен, — сказав квапливо, — можна взяти твоє авто?
— Дихни.
Дихнув. Вона відступила на крок.
— Виключено.
— Не будь такою!
— Лексе, не верзи дурниць.
Наеглі взяв чемодан і відійшов до віконця з поштовими листівками. Звідти крізь вікно дивився на вулицю. Елен примружилася.
— Я відвезу тебе, — сказала. — Вже скінчила роботу.
— Ні. Ти залишишся.
— Що трапилося? — спитала Поллі. Вона дивилась то на мене, то на Елен, не розуміючи мого збудження.
— Пане Наеглі! — проголосив на дверях портьє. — Машину подано!
Наеглі підхопив чемодан і бігцем подався до виходу.