— Боїтеся, що Ганнібал сприйме мого появу за новий трюк?
Вона скоса зиркнула на мене.
— Прибережіть свій цинізм до ліпшої нагоди.
Знову мені перепало. І по заслузі.
Через п'ять хвилин машина завернула в Штубнергасе — довгу і гидку вулицю з мізерним освітленням.
— Он там, — сказала Поллі водієві. — Де стоїть машина.
Біля будинку справді стояло авто. Темний «мерседес».
Ліхтарі пригашені, але мотор стиха працює. І раптом моє серце закалатало: згадав, що мені казав Мебіус, потім побачив на даху «мерседеса» прожектор і антену. Поліція! Може, пастка?
— Зупиніться і почекайте хвилинку! — наказав я водієві, вийшов з таксі й попрямував через вулицю. Нічого не трапилося. Оглянув «мерседес». Справді поліцейська машина. Чорти їх знають, чого вони тут шукають. Махнув Поллі, що вона може йти.
Коли ми вже проминули «мерседес», дверцята розчинилися. Спочатку виліз поліцай, за ним якийсь поважний пан. Я навмисне пишу так, тому що Баум мав дуже урочистий і елегантний вигляд. Чорне пальто, чорний капелюх, чорні рукавички. Заступили нам дорогу.
— Ти? — розгублено запитав я. — Що тут поробляєш?
Він ніби не дочув: уся його увага — на Поллі.
— Вибачте, — сказав він, піднімаючи капелюха. — Панна Уден?
Поллі кивнула.
Баум насадив капелюха на місце, вклонився і простягнув руку. На долоні виблискував службовий знак.
— Інспектор кримінальної поліції Баум, — промовив м'яким голосом, у якому бринів легкий сум. — Мені надзвичайно неприємно…
Поллі злякано здригнулася.
— Боже мій! — прошепотіла вона. — Що трапилось?
— Гюнтер! — заревів я. — Якщо ти негайно…
Баум кахикнув і потер руки.
— На жаль, я змушений оглянути вашу квартиру, панно Уден. Тільки прошу…
— Просити ти можеш! — запально промовив я. — Мабуть, маєш ордер на обшук?
Баум байдуже глянув на мене.
— Ордера нема. Мені здається, що він не потрібний.
— Що тобі здається, — відрізав я, — то твоя справа. Дуже співчуваю. На добраніч!
Я узяв Поллі під руку, щоб відвести додому. Та Баум зробив своєму супутникові майже непомітний знак, і той схопив мене за руку.
— Облиште! — швидко сказав я. — Бо не відповідатиму за себе!
Баум кахикнув. Він дуже задоволений: це видно навіть у темряві. Фізіономія виблискує, наче надута повітряна кулька.
— Мушу тобі нагадати, пане доктор, що в певних випадках обшук дозволений і без ордера.
— Ану покажи кримінальний кодекс, — пробурчав я. — Невже ти хочеш сказати, що збираєшся шукати в квартирі панни Уден злочинця, який втік?
— Саме так.
— Ти збожеволів! — вигукнув я.
Баум торжествував.
— Годину тому обвинувачений Уден утік із слідчої в'язниці. Ми гадаємо, що він переховується у власній квартирі.
— Ні, — промовила Поллі тихо, — ні, ні, ні…
Це був голос переляканої дитини. Я підвів голову і глянув на вікна. Темно.
— Я протестую! — вигукнула Поллі. — Вам не можна в квартиру…
Баум подивився на мене нудним вичікуючим поглядом.
— Марно, — сказав я Поллі. — Ми не повинні пручатися. Баум має право і знає про це.
Раптом звідкись виринув водій таксі, запитливо подивився на мене.
— Можете їхати…
Він попрощався і пішов до машини. Баум, саркастично стиснувши губи, дивився йому навздогін.
— Ходімо і ми, — сказав він. — Дозвольте, я піду першим.
Я відчув, як Поллі тремтить.
— А коли він там? — шепнула мені на вухо.
— Та ні, — прошепотів я у відповідь. — Помітив би поліцейську машину.
Поллі відімкнула двері, намагаючись наробити якнайбільше галасу. Баум не протестував. Дівчина негайно ввімкнула світло, глянула навколо, — все, здавалося, на місці. Вона швидко підійшла до кімнатних дверей, постукала кулаком.
— Ганнібале! Поліція! Відчини, будь ласка!
Баум, самовдоволено всміхаючись, дозволяв їй робити все, що заманеться. Його супутник теж поводився мирно.
У замку повернувся ключ — і на порозі з'явився заспаний парубійко у нічній сорочці. Він сердито випнув уперед підборіддя і промовив кілька теплих слів на адресу поліції. Те, що він сказав, відповідало моментові, але роздратувало поліцейських. Баум став уїдливим, його поплічник зажадав парубійкових документів. І я мав нагоду довідатися, що парубійка кличуть Ганнібал Максиміліан Цезар Шульце, що він студент філологічного факультету і вже три роки Уденів квартирант. Супутник Баума все це ретельно занотував, потім наказав Поллі показати інші кімнати. Дівчина йшла попереду — такий собі нашорошений їжачок. Та не видно було нічого, що свідчило б про перебування старого Удена.