— Дуже люб'язно.
— Не варт завжди пробивати головою стіну, — вела Клер далі, поглянувши на мене. — Іноді стіни бувають занадто товстими.
— Це афоризм Льокі? — спитав я.
— Такого не знаю.
— Але я знаю.
— Що ж, — просичала вона, — щастя вам це не принесе.
І пішла.
— Дуже мила пропозиція, — сказав я. — І досить прозора. Шкода, що я не вмію писати музику.
Але Франк лишався серйозним.
— Я б дуже радів, якби цих відвідин зовсім не було.
— Але ж ти міг заробити цілу купу грошей!
— За кого ти мене маєш? — Він налив собі віскі, проте не випив, замислився. — Хотів би знати, хто наслав її на нашу голову.
— Льокі. Хто ж інший?
Він знизав плечима.
— Так я це з'ясую, — кваплячись, промовив я. — Бувай. Подзвоню пізніше.
— Лексе, не роби дурниць!
Хотів затримати мене, та я був уже за дверима.
Клер поверталась головною дорогою; це я побачив по слідах. Навряд чи вона вже далеко: на таких високих підборах важко і по рівному ступати.
Через кількасот метрів побачив попереду її парасольку. Вона виставила її вперед, захищаючись від вітру, і повільно йшла, раз у раз стрибаючи через калюжі та оступаючись. Я непомітно переслідував її. Щоправда, двічі вона озирнулася, але я був насторожі і вмить ховався за купами брухту.
Біля головного входу на Північну стояв яскраво-зелений «фольксваген». Клер квапливо наблизилася до нього, хтось відчинив дверцята.
— Все гаразд? — запитав чоловічий голос.
— Навпаки. Обидва вперті, немов віслюки.
— Буває, — прогугнявив чоловік. — Куди тепер?
— До Льокі.
Клер сіла у машину, і «фольксваген» рушив до міста. Я прожогом кинувся до бензоколонки, де, сховане за старим автобусом, стояло моє авто. За півхвилини «Кристофер», розпустивши шлейф диму, ринув за своїм яскраво-зеленим братом.
5
Шлях з Другої Північної до центру міста я знав, як свої п'ять пальців. Клер, звичайно, поїде головним шосе, тому зробить чималий гак. Я ж поїду через Першу Північну і, коли не нарвуся на контроль, виграю добрячих п'ять хвилин. Коли Клер прибуде на місце, я буду вже там. Практичне застосування відомої казки про зайця та їжака.
Район міста поблизу старого театру було забудовано ще в сімдесятих роках минулого століття. Будинки ховали свої фасади з широкими вікнами за гущавиною високих старих каштанів. Балкони, підтримувані каріатидами. Маленькі палісадники, церковка з мідним, позеленілим від часу дахом. Гімназія. Над усім цим — громаддя театру.
Проте будинок п'ять виявився цілком модерною спорудою, що затесалася поміж своїх сіролицих сусідів. У напівпідвалі була невелика пивничка. Я загнав «Кристофера» у найближчий завулок і повернувся пішки до пивнички, її двері були прочинені. Гудів вентилятор. Музичний автомат наповнював приміщення рубаними ритмами.
У пивничці майже нікого не було: лише п'янюга дідуган стояв біля слойки і, міцно тримаючи кухоль пива, твердив, що все на цьому світі гидота.
— Хіба ні, Еміле?
Еміль кивав головою, надраюючи мідні крани. Рукава в нього були закачані, велике черево напинало сорочку, у кутку рота приліпилася заслинена сигара.
Від стойки можна було спостерігати вулицю і двері з матовим склом, що вели до під'їзду. Яскраво-зеленого «фольксвагена» ще не було. Я став поруч з п'яничкою, кинув на стойку монету в дві марки і зажадав мартіні.
— Мартіні, — хрюкнув мій сусіда, хапаючись за кухоль. — Хто зараз п'є мартіні?
— Заткни пельку, — мирно порадив Еміль. Помив склянку, проте не витер її, спритно налив мартіні, якихось два міліметри не доливши до риски. Старий гикнув і знову видав щось із своєї філософії. Я повернувся до нього спиною.
У цю саму мить з-за рогу вилетів яскраво-зелений «фольксваген» і зупинився біля під'їзду. Вийшла Клер. Вона щось промовила до того, хто залишився у машині, зачинила дверцята і під дощем пішла до пивнички. «Фольксваген» поїхав.
На мить мені здалося, що Клер уважно дивиться у пивничку. Але вона пройшла повз її двері й почала підійматися сходами, що вели до під'їзду. Чув, як вона говорила з кимось: мабуть, у дверях було вмонтовано мікрофон. Але, — чорт забирай! — у цей момент несамовито завив музичний автомат. Розлючений, я озирнувся. Біля автомата стояв п'яничка і тиснув підряд на всі кнопки. Спалахували лампочки.