За другою частиною Марічиної пропозиції ніякого рішення ухвалено не було. Стен, Флавіна та тітка Зарена катеґорично заперечували, а часу вже майже не лишалося — наближалася п’ята година ранку за Златоваром. Стоїчков розсудливо запропонував не розглядати це питання, поки не виникнуть ті самі надзвичайні обставини, за яких Маріка з Алісою та батьком більше не зможуть залишатися в Норвіку. Він чудово розумів, що тоді і Стен, і Флавіан, і княгиня заспівають іншої пісеньки, а якщо й проголосують проти, то однаково скоряться волі більшості.
Потім Рада перейшла до обговорення ситуації в Златоварі, але невдовзі Стена викликав Міх Чірич. Нічого надважливого, втім, не сталося — просто до маєтку Буковича прибуло кілька загонів, зібраних місцевими жупанами, що вирішили підтримати противників узурпатора, проте присутність Стена, як очільника війська, була необхідна. Разом зі Стеном пішов і Дражен Івашко, щоб закінчити свою розповідь про останні столичні новини. Маріка лише встигла поцілувати брата на прощання і коротко домовитися з ним про наступну зустріч через три тутешні дні, коли армія проходитиме повз невеличке містечко, де мешкає родина Конорів.
Після цього Анте Стоїчков оголосив збори закритими, і члени Ради почали розходитися. Флавіан попросив Маріку затриматись, і вона погодилася. Княгиня Зарена також зволікала, явно збираючись поговорити з небогою, але Стоїчков підхопив її під руку й повів до порталу, сказавши на ходу Маріці:
— Коли прокинешся, будь ласка, дай знати.
— Неодмінно, — відповіла вона. (Голова Ради щодня заходив до Маріки в гості й по дві-три години проводив у її та Алісиному товаристві, прагнучи якомога більше дізнатися про новий світ. Друге місце з частоти відвідин Норвіка поділяли Міятович та княгиня Зарена.) — Завжди рада вас бачити, пане Стоїчков. І на тебе чекаю, тітонько.
Нарешті Маріка та Флавіан залишились у Залі вдвох.
— Маріко, — невпевнено почав він, — я хочу дещо з’ясувати. Ти погодилася вийти за мене, але не сказала, коли це станеться.
— Боюся, не скоро, Флавіане. Ти ж сам розумієш, що зараз не час. Поки моє місце там, а твоє — тут. Ситуація може скластися так, що мені доведеться зникнути на кілька місяців, щоб самій спорудити портал. А як твоя дружина, королева Ібрії, я не зможу так учинити.
— Ми ще не вирішили…
— Обставини вирішують за нас, зрозумій. Ти ж знаєш, що таке необхідність, ти — король. І мене дуже засмутило, коли ти підтримав Стена та тітку Зарену, замість підтримати мене — свою майбутню жінку. Виходить, ти не лише не зважаєш на здоровий глузд, ти також не зважаєш на мою думку.
Флавіан зніяковів.
— Я ж хотів якнайкраще…
— Для себе, — відрізала Маріка. — Але не для всіх нас, не для всього нашого роду. Спершу ти говорив такі гарні, такі правильні слова, а потім виявилося, що ладен поставити під загрозу всю нашу справу задля того, щоб на півроку раніше затягти мене до свого ліжка.
— Що ти кажеш, Маріко?! — Флавіан був шокований. — Як ти можеш?
— А хіба не так? Хіба не тому ти заперечував? Ти відразу збагнув, що це означає відтермінування нашого весілля, і тому виступив проти. Ти ще не став моїм чоловіком, а вже пориваєшся вирішувати за мене. Крім того, ти не довіряєш мені. Скільки разів і я, і Стен запевняли тебе, що тієї ночі я не вчинила нічого вартого осуду, що й іншими ночами, залишаючи Мишковар, я не займалася розпустою. Проте ти не вірив, вимагав доказів, тобі мало було мого слова. А мені це геть не подобається.
— Я дуже шкодую, Маріко, — сказав Флавіан. — І я вже просив у тебе пробачення. Це правда — я мусив повірити тобі на слово, мусив покладатися на твою порядність. Але й ти зрозумій мене. Що я мав думати про твою потаємність, про твоє вперте небажання відкритися мені? Ти вимагаєш від мене беззастережної довіри — а сама? Невже наше кохання…
— Стривай, Флавіане! — швидко зупинила його Маріка. — Не треба приплітати сюди наше кохання, бо його не існує. Насправді є лише твоє кохання до мене — і ти добре це знаєш. Я ніколи не давала тобі підстав вважати, що кохаю тебе, ти давно з цим примирився і готовий був задовольнитися моєю дружбою та симпатією. Сьогодні я погодилася стати твоєю жінкою, я йду за тебе незайманою і даю слово, що ти будеш моїм єдиним чоловіком, аж поки смерть роз’єднає нас. Проте мої почуття до тебе зовсім не змінилися. Кохання в них як не було, так і немає.