Октавіанові довелося змиритися зі своєю поразкою, і весь перший день він вовком позирав на Кейта, ніби той завдав йому смертельної образи. Проте надвечір з’ясувалося, що Джейн не гаяла марно часу і встигла потоваришувати з Боженкою. Невідомо, що відбулося між молодим подружжям уночі, але наступного ранку Октавіан Траяну сам підійшов до Кейта і Джейн, вибачився перед ними за свою нестриманість і попросив забути про вчорашній інцидент. Вони відповіли, що вже забули, а відтак між обома парами запанували мир та злагода. Дізнавшись, що його нові знайомі також збираються до Паланти, Октавіан запропонував їхати разом — як виявилося, в Канабрі на подружжя Траяну чекав невеличкий озброєний загін, що мав супроводжувати їх у дорозі. Кейт і Джейн радо пристали на цю пропозицію, яка була для них справжнім подарунком долі. Тепер вони могли більш-менш спокійно дивитися в найближче майбутнє і не думати про те, як їм безпечно дістатися до ібрійської столиці.
Піднявшись на пів’ют, Октавіан Траяну ґалантно вклонився Джейн, дарма що вони бачилися лише годину тому. А Джейн, за тутешнім звичаєм, відповіла йому повільним кивком голови, після чого приязно всміхнулася й запитала:
— Де ж це ви загубили свою чарівну дружину, домуле Октавіане?
— Боженка скоро приєднається до нас, — сказав він. — Саме зараз вона вдягає вечірню сукню.
— Ох! — вигукнула Джейн. — Дякую, що нагадали. Вже й справді час перевдягтися.
Перепросивши Траяну й лукаво підморгнувши Кейтові, вона залишила їх і пішла до каюти. Заприязнившись із Боженкою, справжньою місцевою шляхтянкою, Джейн, за її прикладом, стала по двічі на день міняти одіж — опівдні і близько п’ятої вечора. Як підрахував Кейт, сестра вже встигла продемонструвати команді корабля сім різних суконь, а зараз настала черга восьмої.
— Ці жінки! — промовив Октавіан, поклавши руки на перила. — Не можуть задовольнитись однією сукнею на день.
— Зрозуміти важко мені це, — погодився з ним Кейт. — Та звик я одначе. Моя дружина охоча є вельми до гарного вбрання.
— Мабуть, це обходиться недешево?
— Гроші є не проблемою.
— Атож, це добре, коли гроші не проблема. На жаль, навіть за них не все можна купити. Боженка дуже хотіла, щоб на весілля я подарував їй туфлі, не прості, особливі, які можна придбати лише через князівну Маріку. Я обіцяв — і не дотримав свого слова. Не через гроші, а просто з тієї причини, що князь Стеніслав десь переховує свою сестру, поки сам бореться за корону Імперії… ну, ви, певно, знаєте про це. А більше ніде таких туфель я знайти не зміг.
„Ще б пак,“ — подумав Кейт. — „Ти ж не знаєш дороги в бутики Единбурґа…“
— Розповідала Джейн мені, що ваша дружина була показала їй гарні дуже речі. Хоче собі теж такі. Обіцяв я їй.
— От ви і вскочили в халепу, — резюмував Траяну. — У нас в Ібрії ви їх точно не знайдете. Хоча… Якщо чутки не брешуть, і князівна невдовзі стане нашою королевою, я спробую допомогти вам.
— Велику вдячність матиму до вас, — чемно відповів Кейт, доклавши всіх зусиль, щоб його голос не затремтів. Здавалося б, він остаточно змирився з тим, що ніколи не буде з Марікою, але ні — сама думка про те, що вона належатиме іншому, краяла його серце…
Кейт спрямував погляд у безхмарне небо і подумав про те, що навряд чи їх з сестрою чекає таке ж безхмарне майбутнє. І не має значення — залишаться вони тут, у відносній безпеці, чи ризикнуть повернутися до рідного світу, де їх напевно розшукують усі Послідовники. В цьому світі вони чужі, у своєму — злочинці. А ще їхні з Джейн стосунки… Кейт любив її, почувався щасливим з нею, але його щастя мало гіркий присмак сорому. Не тільки за те, що він грішив з сестрою, а ще й за те, що зраджував Маріку. Далеку й недосяжну для нього Маріку, яку він продовжував кохати всім серцем, про яку й далі мріяв. Незважаючи ні на що…