Коли армія наближалася до Інсгвара, Стен несподівано почув, як його подумки викликає Анте Стоїчков. Голова Ради поспішав йому назустріч, щоб терміново поговорити. Вони зустрілися миль за п’ять від міста і решту шляху подолали разом. Стоїчков розповів Стенові про останні події, які ще дужче заплутали й без того непросту ситуацію.
Виявилося, що вчора ввечері, з майже п’ятиденним запізненням, сотник Влад Котятко нарешті зволив відгукнутися на попередження членів Ради і повідомив про двох підозрілих чужинців, які невідь звідки з’явилися в Мишковичі. Їх звали Кейт і Джейн Волш, вони представлялися подружжям, але точнісінько підходили під опис зниклих брата й сестри з такими ж іменами. Аліса мала багато картинок, зроблених фотокамерою, з зображенням Джейн і кілька — з Кейтом. Вона передала з десяток таких фотоґрафій Флавіанові, й Котятко підтвердив, що на них справді зображено подружжя Волшів. Ні найменших сумнівів у нього не виникло.
На жаль (і це найбільше розлютило Стена), Котятко дозволив Волшам залишити Мишкович. Вони сіли на „Самотню зорю“ й відпливли до Ібрії. За всіма розрахунками, ще позавчора ввечері вони мали прибути в Канабру. Проте в Канабрі не було жодного порталу; та й на всьому північному узбережжі Ібрії мешкало лише три родини Конорів. Флавіан уже відрядив на пошуки Волшів кілька загонів на чолі з Конорами. Втішали хіба дві обставини: по-перше, за словами господаря гостинки, де зупинялися Кейт і Джейн, вони збиралися їхати прямісінько до Паланти; а по-друге, на тому ж кораблі відплив Октавіан Траяну зі своєю дружиною Боженкою. Залишалося сподіватись, що Траяну виявиться не таким роззявою, як Котятко. Та й Боженка Корач дуже тямуща дівчина…
Вислухавши розповідь Стоїчкова, Стен не знав, що й думати. І він не був самотній у своїй розгубленості — цього не знав ні Стоїчков, ні решта членів Ради. Маріка з Алісою також губилися в здогадах. Але так чи інакше, хай що тут робили Кейт і Джейн, одне було очевидно: зв’язок між світами став доступний стороннім, і ситуація вийшла з-під контролю. Минулої ночі відбулися збори Ради в неповному складі, і всі одинадцятеро братів та сестер, включно з Жихом, Танич та княгинею Зареною, погодились на тому, що слід негайно оприлюднити Заповіт й оголосити загальну мобілізацію Конорів, а Маріка з Алісою мають якнайшвидше залишити Норвік, потай оселитися в іншому місці й узятися до спорудження порталу. Ухвалення остаточного рішення відклали до прибуття Стена — хоча й так було ясно, що він не заперечуватиме. Сувора дійсність диктувала свої умови, з якими доводилося миритися. Наступні збори було призначено на сьогоднішню ніч, і перед голосуванням Стен збирався запропонувати, щоб Маріку та Алісу супроводжував досвідчений Конор, що видаватиме з себе німого й трохи недоумкуватого родича — старшого брата або дядька. До дивацтв каліки ніхто не стане прискіпуватися, до того ж дівчата опікуватимуть його, поможуть зорієнтуватися в чужому світі, а він, у свою чергу, в разі необхідності захистить їх. Та й спорудження порталу піде набагато швидше.
Стен не сумнівався, що Рада прийме його доповнення до плану, а Маріка пристане на це. Анте Стоїчков визнав думку слушною, вирішив підтримати його в цьому питанні і навіть запропонував свою кандидатуру на роль недоумкуватого дядечка — чи, радше, дідуся. Стен і сам хотів би супроводжувати Маріку з Алісою, проте розумів, що це неможливо. Він мусив змиритися з тим, що найближчі кілька тижнів йому доведеться провести в тривожному чеканні, мучитися від невідомості й молити Спасителя про щасливе повернення сестри…
Надвечір військо вже розмістилося в Інсгварі та його околицях, а всі непрості орґанізаційні питання, пов’язані з розташуванням такої великої армії в одному місті й постачанням його провіантом, було вирішено. Задля уникнення можливих непорозумінь та конфліктів, Стен подбав про орґанізацію патрулювання вулиць і охорони фортечних мурів спільно з князівськими дружинниками та міською вартою, а довкола Інсгвара було виставлено цілодобові дозорні пости. Оскільки на появу ворожих сил очікували не раніше ніж за чотири доби, Стен оголосив, що решту цього дня і весь наступний день вільні від чергувань та нарядів солдати можуть відпочивати. Прості воїни, втомлені півторатижневим походом, натхненно сприйняли заяву свого очільника і за один вечір винищили щонайменше місячний запас вина з інсгварських льохів. А для князів та воєвод знатні городяни влаштували бучний бенкет, який ще до настання темряви вилився в ґрандіозну пиятику. Стен аж ніяк не був у захваті від такої гульні, проте розумів, що людям треба дати можливість розслабитися. Сам він майже не пив і нетерпляче чекав, коли на землю опуститься ніч, щоб, пославшись на втому, піти з бенкету і взятися до важливіших справ.