Маріка замовкла — вона сказала все, що вважала за потрібне. Тоді Стен запитав:
— А хіба Послідовники не припускають можливості того, що Кейт працював на нас?
— Дехто припускає. Але, за словами пані Волш, до таких припущень не ставляться серйозно. Чому — не знаю.
— А я здогадуюсь, — промовив Стоїчков. — Якби весь цей час Кейт працював на нас і ми знали про Послідовників та про їхнє стеження, то за рік підшукали б собі надійніше місце, ніж Норвік. І навіть не одне таке місце. А Маріка давно зникла б разом з батьком та Алісою, залишивши Послідовників з розбитим коритом.
— Проте пані Волш, схоже, впевнена, що Кейт співпрацює з нами, — зауважив Стен.
Стоїчков гмикнув.
— Авжеж, це слабина в моїх міркуваннях. — Він глянув на Маріку. — Чим пані Волш пояснює свою впевненість?
— Ніяк. Просто пише, що знає, де вони зараз знаходяться. І, мовляв, розуміє, чому вони так учинили… — Маріка зам’ялася. — А от тут починається те саме особисте, яке, на мою думку, нас зовсім не стосується. Ми ж домовилися, що я сама вирішуватиму, що важливо для нас, а що ні, і де мені слід зупинитися.
— Ми поважаємо твоє рішення, — м’яко сказав Стоїчков. — І довіряємо твоїм судженням. Не маю жодного сумніву, що ти уважно прочитала лист пані Волш і не пропустила нічого важливого для нас. Я доведу до відома Ради ці факти… До речі, Маріко. На відміну від цього листа, Кейтів лист не є особистим, і я хочу, щоб решта членів Ради ознайомилася з ним безпосередньо, а не з моїх слів. Якщо тобі не важко, зроби його письмовий переклад.
— Зараз? — з готовністю запитала вона.
— Ні, не поспішай. Переклад мені знадобиться лише вранці. — Стоїчков повернувся до Стена та Флавіана. — Я скасую сьогоднішні збори. Ситуація не така критична, як нам здавалося, тож квапитися з рішенням справді не варто.
— Згоден, — кивнув Стен. — Кілька тутешніх днів нічого не змінять. Нехай Маріка з Алісою будуть готові до від’їзду будь-якої миті, але нам спершу треба знайти Кейта й поговорити з ним. Він може стати для нас цінним союзником.
— Питання лише в платні за його співпрацю, — похмуро мовив Флавіан, зиркнувши з-під лоба на Маріку. — Дуже сумніваюся, що він допомагатиме нам задурно. Б’юсь об заклад, він зажадає винагороди. І всі ми знаємо, якої.
Маріка зашарілась і збентежено сховала очі. А Стоїчков сказав:
— Між іншим, Флавіане, ти мусиш дякувати долі, що в цій справі Кейт має особисту зацікавленість. Якби не це, нам було б непереливки. Я так розумію, що лише в сподіванні на згадану тобою винагороду Кейт приховав від інших Послідовників шлях до нашого світу і попередив Маріку про небезпеку.
— То що ж виходить? — з цими словами Флавіан запитливо поглянув на Стена. — Ми поступимось йому?
Стен промовчав. Він не знав, що відповісти.
Тоді Флавіан підвівся з крісла. В нього було таке по-дитячому ображене обличчя, що, здавалося, він от-от заплаче.
— Ну що ж, я йду. Далі я вам не потрібен. Хто відкриє портал?
Це зробила Аліса. Ні з ким не попрощавшись, Флавіан ступив під золоту арку і зник. За кілька секунд портал погас. Аліса залишилася стояти біля шафи.
— Ти припустився помилки, Стеніславе, — заговорив Стоїчков, порушивши прикру мовчанку. — За таких непевних обставин ти не повинен був давати Флавіанові жодних обіцянок.
— Це я погодилася, — сказала Маріка, продовжуючи дивитись у підлогу. — Стен не тиснув на мене, а просто попросив визначитися.
— Отже, твій брат вибрав невдалий час для такого визначення. А взагалі, ви обоє вчинили необачно, не розглянули всі можливості, не зважили всіх наслідків.