Самого Флавіана цілком влаштовував такий стан речей. Він був Конором, але водночас був ібром і дбав не лише про свій рід, а також і про свою країну. Ще принцом він зрозумів, що навіть у разі перемоги над Імперією Ібрія однаково програє — у тому сенсі, що ібри-переможці просто розчиняться серед слованів і з плином часу стануть такою ж другорядною меншістю, як гали, влохи, помори, немети, еліни й решта підкорених Імперією народів. А Флавіан був королем ібрів і хотів, щоб його піддані й надалі залишалися ібрами.
Три роки тому, коли Флавіан посів ібрійський престол і, природним чином, став лідером радикального крила Братства, він запропонував інший шлях звеличення роду Конорів: якщо неможливо захопити владу в усій Імперії відразу, то слід розчленувати її на кілька держав і оволодіти нею частинами, починаючи з Галосагу. Нова проґрама була реалістичніша за попередню, а тому, з погляду поміркованих, набагато небезпечніша. Чимало Конорів, що досі були рішучими противниками „ібрійського варіанту“, миттю стали палкими прибічниками Флавіанової ідеї. Добра половина молоді віком до тридцяти років буквально за ніч перетворилася на радикалів.
Флавіан увесь цей час чинив потужний тиск на Стена, схиляючи його до рішучих дій. От і зараз він прийшов за тим самим. І тепер, з огляду на нові обставини, натисне ще дужче, його вже не задовольнить невизначена обіцянка вчергове подумати над цим питанням. А Стен просто не знав, що відповісти. Крім побоювання за незворотні політичні наслідки такого кроку, він мав ще й суто особисті причини не квапитися зі здобуттям королівської корони. Можна було не сумніватися, що князь Габор Сеанський, який контролював Лютицю, столицю Галосагу, в обмін на свою підтримку запропонує Стенові одружитися з його меншою донькою, тринадцятирічною Деяною. Від такої пропозиції, надто ж коли йдеться про ціле королівство, не відмовляються, а Стен ще не почував себе готовим до шлюбу. Тим більше — з рідною сестрою Анішки, кожна згадка про яку досі сповнювала його глибоким смутком… Ні, Стен аж ніяк не уникав жінок, навпаки, мав їх забагато — і швидше не жінок, а дівчат, бо з заміжніми він ніколи не зв’язувався. Проте жодна з цих дівчат не могла зрівнятися з Анішкою, не була гідна зайняти її місце. Що ж до Деяни, ще зовсім юної дівчини, то вона дуже подобалася Стенові, дуже нагадувала йому Анішку, і саме тому він не хотів одружуватися з нею. Боявся, що Анішкина тінь завжди стоятиме між ними і зрештою перетворить їхнє подружнє життя на пекло…
— Привіт, — сказав Стен у відповідь на таке ж недбале вітання Флавіана, що ніяк не в’язалося з його урочистим вбранням. — Проходь, сідай. А чого це ти так вирядився?
Флавіан привільно вмостився в кріслі, скинув корону й поклав її на письмовий стіл.
— Будь певен, не задля тебе. Це на випадок, якщо хтось вирішив розіграти нас. Хочу показати йому, з ким він має справу. Отак.
— Вибач, — сказав Стен, сівши в крісло навпроти. — Щось я не вхопився за твою думку. Можливо, ти роздратований і не надто ясно висловлюєшся.
У зелених Флавіанових очах промайнув подив.
— Хіба ти не отримав повідомлення?
— Отримав. Як бачиш, чекав на тебе.
— Та ні, — відмахнувся він. — Я про інше повідомлення.
— Про яке? — нетерпляче запитав Стен. — Друже, я справді нічого не розумію.
На обличчі Флавіана з’явився вираз крайньої розгубленості.
— То ти дійсно… Ну, гаразд. Ось поглянь.
Він торкнувся пальцем до чаклунського каменя в своєму персні, а за секунду в повітрі перед Стеном засяяли золоті літери, які склалися в слова:
Цим повідомляється, що о другій по півночі за златоварським часом ви, разом з князем Стеніславом Мишковичем, запрошені на засідання Вищої Ради Братства Конорів для обговорення ваших пропозицій про майбутнє Імперії. Чекайте виклику в призначений час.
Далі йшла дата і маґічний знак Ради Дванадцяти.
Вища Рада (або Рада Дванадцяти) понад двісті років керувала Братством Конорів, виступала об’єднувальною силою й арбітром в усіх суперечках. Членів Ради завжди було дванадцятеро — за кількістю синів та дочок засновника їхнього роду. Проте в середині минулого сторіччя, коли чисельність Конорів перевищила тисячу осіб і Братство розкололося на кілька уґруповань, Рада без будь-яких попереджень припинила свою діяльність, а всі дванадцять її членів безслідно зникли. Якийсь час по тому була поширена думка, що Рада потай продовжує діяти, але жодних ознак її втручання в життя Конорів не спостерігалося. За минулі відтоді сімдесят років Рада Дванадцяти перетворилася на леґенду, хоча дехто й досі щиро вірив, що вона все ще існує…