Сер Генрі прокашлявся і сказав:
— Я, доню, в цьому питанні особа зацікавлена і, звичайно ж, не хочу надовго розлучатися з тобою. Але з іншого боку, тобі слід гарненько подумати, чи варто через якихось три або чотири тижні псувати стосунки зі Стеніславом.
— Наші стосунки не зіпсуються, — заперечила Маріка. — Ми часто сперечаємося, іноді навіть сваримося, але потім завжди миримось, і зазвичай він поступається мені. Стен не може довго сердитись на мене.
— Воно й зрозуміло, — з усмішкою озвалася Аліса. У неї було приємне мелодійне контральто, що викликало захват і заздрість у Маріки, якій не дуже подобався власний, аж надто дзвінкий, навіть трохи писклявий голос, дарма що його називали янгольським. — На тебе просто неможливо сердитися.
— Щонайгірше, — продовжувала Маріка, — Стен остаточно упевниться, що я маю коханця… — Вона легенько зашарілася під грайливим і насмішкуватим поглядом жвавих Алісиних очей. — А ще, тату, ти не враховуєш однієї обставини. Це для мене подорож триватиме три або чотири тижні, а тут мине вдвічі більше часу. Та й у самому Златоварі я навряд чи отримаю вільний доступ до якогось порталу. Це тобі не Лютиця, де кожен Конор радо допоможе дочці Святої Ілони і не ставитиме зайвих питань. — Маріка похитала головою. — Ні, я не поїду. Не залишу тебе.
На якийсь час у вітальні запала мовчанка. Тишу порушувало лише приглушене бурмотіння спортивного коментатора: улюбленці сера Генрі, „рейнджери“ з Ґлазґо, вщент громили аутсайдера ліги, долю матчу було вирішено ще в першому таймі. Скоса позираючи на екран телевізора, сер Генрі видобув з портсигара очищену від смол та нікотину сигарету і став м’яти її між пальцями, відтягуючи ту мить, коли врешті-решт таки закурить. Маріка знала, що ця шкідлива звичка — одна з причин батькової хвороби, але примусити його до відмови від паління їй ніяк не вдавалося. А ще вона думала про те, що, можливо, в її рідній країні невдовзі також з’явиться це згубне зілля — коли, замість західного морського шляху до Гіндурашу, Іштван та Вовчек відкриють новий континент, а їхні підлеглі привезуть звідти тютюн і одну дуже небезпечну хворобу, поки невідому в цивілізованій частині їхнього світу… А втім, хтозна.
Маріка поглянула на великий глобус в кутку кімнати, повернений до неї Східною півкулею. Ґеоґрафічно обидва світи схожі лише в загальних рисах — так, скажімо, Західний Край за формою помітно відрізняється від тутешньої Західної та Центральної Європи. Як вважає сер Генрі, здебільшого це викликано дещо вищим рівнем Світового Океану в Марічиному світі. А отже, в ньому відповідник Беринґової протоки, через яку тут міґрували азійські племена, має бути набагато ширшим. Тому, можливо, новий континент, який виявить Іштванова експедиція, досі лишається незаселеним…
Сер Генрі нарешті закурив і неквапно промовив:
— До речі, останнім часом Аліса також непогано допомагає мені.
— Я лише вмію знімати біль, — скромно заперечила Аліса, не перебільшуючи своїх досягнень. — Але перешкоджати розвиткові хвороби ще не навчилася.
— Навчишся, — сказав сер Генрі. — І цього, й усього іншого. — Не стримавшись, він зітхнув. — Аби ти знала, як я тобі заздрю! Ти народилася під щасливою зіркою…
У цей час правий крайній „ренджерів“ гарматним пострілом з кута штрафного майданчика забив шостий „сухий“ м’яч у ворота суперника. Сер Генрі ненадовго замовк, щоб переглянути повтор, відтак схвально гмикнув і знову заговорив:
— А проте я тривожуся за тебе, Алісо. Хай що там казала Маріка, не можна виключати, що в нашому світі є невідомі сили, які нівелюють чаклунський дар — можливо, не в його носія, а в нащадків. Не дарма ж Конор МакКой утік звідси і навіть власним дітям не розповів про свій рідний світ. Думаю, він мав на це вагомі підстави. Марічина мати вважала так само.
— Але, — озвалася Маріка, — вона не виявила жодних ознак присутності цих ворожих сил. Можливо, вони колись були, та потім зникли безслідно.
Сер Генрі похитав головою:
— Аж ніяк не безслідно, доню. Один з таких слідів у мені — мій мертвий дар. І я не хочу, щоб така доля спіткала Алісу чи її дітей.
Цієї теми він торкався не вперше, але якщо раніше такі розмови носили суто умоглядний характер — що ж таки сталося з чаклунським даром клану МакКоїв, однієї з гілок якого був рід МакАлістерів? — то після появи Аліси, чий дар був живий, повноцінний, питання набуло практичного змісту. Протягом останніх двох років сер Генрі під різними приводами запрошував до себе погостювати всіх своїх кровних родичів по батьковій лінії, яких тільки міг відшукати, але в жодного з них Маріка не виявили живого дару. Аліса була єдиним винятком, вона справді народилася під щасливою зіркою.