— Паскудство! — виніс він остаточний вердикт.
— Тобі справді не подобається? — запитала Маріка, відчайдушно намагаючись зберегти гарну міну при поганій грі.
— Це ж непристой… — Тут Стен осікся. — Але стривай! Як ти тут опинилася? Я вже цілу годину чекаю в твоїй спальні, і ти не могла… — Він знову замовк і втупився поглядом у ґобелен. — Хай йому чорт! Невже?..
Стен відсунув сестру вбік, підступив до ґобелена, відхилив його й торкнувся долонею до зовнішнього контуру. Маріка похнюпилася. Останній шанс ще якось викрутитися, не розкриваючи таємниці порталу, було втрачено. Вона сама його згаяла, розгубившись.
„А бодай мене покорчило!“ — подумки вилаялася Маріка. — „Треба було влаштувати істерику, відволікти його увагу. А тепер… Усе, гаплик!“
Брат, хоч і чекав на неї в спальні, не відчув, як портал працював, бо спеціально не прислуховувався. Також він жодним маґічним чином не міг визначити, коли востаннє ним користувалися, оскільки не мав до нього доступу. А Маріка вміла переконливо брехати і, напевно, змогла б придушити в самому зародку братові підозри щодо порталу — якби не одна неприємна обставина. Під час переходу камені в арочній частині відчутно нагрівалися й охолонути ще не встигли.
— Отакої! — Стен прибрав руку з каменів, повернувся до Маріки, взяв її за підборіддя й пильно подивився їй в очі. — Хто налаштував на тебе портал?
— Ніхто. Я… я сама…
— Сама? — недовірливо перепитав брат. — Як це?
— Не знаю. Правда не знаю. Можливо, коли я була ще малою, мама частково налаштувала на мене портал, а я лише довела справу до кінця.
Стен гмикнув.
— Отак сюрприз!.. І довго це триває?
Брехати не було сенсу, і Маріка чесно відповіла:
— Три роки. Вже понад три роки.
— Прокляття! — Стен до болю закусив губу.
Між ними запала прикра мовчанка. Маріка нервово шарпала ґудзик жакетки. Вона розуміла, що невдовзі Стен збереться на думках і влаштує їй справжнісінький допит. І коли вже так склалося, що він упіймав її на гарячому, то тепер не відступить, поки не доб’ється правди. То, може, сказати, що вона має коханця? Це саме те, чого брат очікує і так боїться почути…
— Відкривай, — глухо промовив Стен.
— Що?
— Портал відкривай, що ж іще. Ми разом підемо туди, де ти щойно була.
Маріка рішуче похитала головою:
— Ні, Стене. Вибач.
Сестрина впертість не на жарт розізлила його.
— Ти відмовляєшся?!!
— Так. — Маріка поклала руки йому на плечі. — Ну, прошу, забудь про це. Повір, так буде краще для нас обох.
— Це мені вирішувати, як буде краще для нас обох, — сказав Стен і різко, майже грубо, відштовхнув від себе Маріку. — Востаннє тебе питаю: відкриєш портал?
— Ні.
— Ну, що ж… — Він відступив на крок і спрямував замислений погляд на ґобелен. Лише зараз Маріка помітила, який стомлений і розгублений вигляд у брата. Здавалося, за цю ніч він постаршав років на десять. Невже через неї? Та ні, навряд…
— Отже так, — після паузи заговорив Стен. — Сьогодні ж портал буде замуровано. Також я накажу забити двері кабінету, а ти негайно переселишся в інші покої.
Марічине серце впало. Як же вона буде без порталу? Що станеться з її батьком? Без її допомоги він… А втім, ні. Сер Генрі не залишиться без її допомоги. Тут, у Мишковичі, Маріка знайде доступ до порталу, і навіть не до одного. Попросить про послугу Боженку Корач, якій батьки ще з дванадцяти років дозволили користуватися порталом і яка за пару тамтешніх туфель погодиться покривати її. А можна звернутися до молодого Міха Чірича, трохи пококетувати з ним, і він буде ладен на все. І ще спадало на думку кілька варіантів. У будь-якому разі, Маріка зможе реґулярно навідуватись у Норвік, зустрічатися з батьком у старовинній бібліотеці, проводити там лікувальні процедури…
Але це все. Їй не вдасться відлучатися надовго, її зустрічі з сером Генрі будуть короткими, а про зустрічі з Алісою взагалі можна забути… Ні, так не годиться! Зовсім не годиться…
— Будь ласка, братику, — заблагала Маріка. — Не треба цього робити. Ну, будь ласочка…
— Я так вирішив, сестро, — суворо відповів Стен. — Я твій старший брат і маю дбати про тебе. Я не можу допустити, щоб ти проводила ночі хтозна де… і хтозна з ким. — В останніх братових словах виразно вчувалася гіркота.
— А якщо… — несміливо почала Маріка. — Якщо я скажу тобі, якщо заприсягнуся, що в мене немає ніякого коханця. І не було. Тобі не конче вірити мені на слово. Запроси лікаря, хай перевірить, чи я незаймана. Або сам перевір — я не заперечую.