Втомившись від чекання, Кейт підійшов до порталу й відхилив убік ґобелен. Як звичайно, простір під золотою аркою було затягнено густим білим туманом.
— Виходь же, Маріко! — прошепотів він з притиском, хоча й розумів, що по той бік його не почують. — Ну, виходь!..
Проте Маріка не виходила. У Кейта з’явилася спокуса самому ввійти в портал, але він стримався.
Зненацька арка замиготіла, а туман під нею згустився і набув сизуватого відтінку. Так тривало секунд п’ятнадцять-двадцять, потім портал згас. Миттєво.
— Що сталося? — запитала здивована Джейн.
— Не знаю, — розгублено відповів Кейт. — Мабуть, Маріка передумала. Або її щось затримало. Чи, може, там, де вона зараз, виникли якісь проблеми з порталом.
— То що нам робити?
— Те, що я вже пропонував. Повернімося до себе. За Ґрінвічем уже близько п’ятої, якщо не більше. Сядемо в машину, поїдемо до Норвіка і там поговоримо з Марікою та Алісою.
— Тоді давай прямо до них, — запропонувала Джейн. — Не хочу більше чекати. Ти ж можеш відкрити портал Конора МакКоя?
— Так, можу.
— То відкривай. Як не застанемо Маріку, розбудимо Алісу.
Кейт погодився з сестрою. Йому також не всміхалося далі чекати, та й їхати тридцять миль морозним ранком не надто кортіло. Він згорнув ґобелен в акуратний рулон, закріпив його над порталом, після чого видобув з кишені свій Ключ і ввів першу команду.
Проте, замість запиту наступної інструкції, на дисплеї з’явилося повідомлення.
— От чорт! — тихо вилаявся Кейт і повторив команду.
Результат був такий самий.
— От чорт! — знову сказав Кейт, уже голосніше і з переляком.
Джейн підійшла до нього й поглянула на дисплей Ключа.
— Що сталося, Кейте?
— Точно не знаю, — відповів він, ледве стримавшись, щоб не гримнути на сестру. — Або щось із Ключем, або…
Не договоривши, він дістав сестриного Ключа й віддав команду на встановлення контакту з порталом. Оскільки цей Ключ не був налаштований на Марічин портал, він мав повідомити про помилку доступу. Проте й на його дисплеї з’явився звіт про збій при ініціюванні зв’язку.
— Кейте, я вимагаю пояснити…
— Мовчи, Джейн! — відрубав він. — Чекай мене тут.
Кейт вийшов з кабінету, перетнув спальню, вже зовсім навшпиньки прокрався до вітальні, а звідти перейшов до суміжних покоїв і, проминувши кілька кімнат, опинився перед масивними дубовими дверима. Лише тоді він помітив, що Джейн невідступно йшла за ним. Але лаяти її не став.
— Де ми? — запитала вона.
— Як я розумію, це особисті апартаменти Стена, брата Маріки, — пошепки відповів Кейт. — А це, — він кивнув на двері, — мабуть, його кабінет. Принаймні, там є портал.
— Ми ввійдемо туди?
— Ага, вже. Двері зачинено на замок, а ведмежатник з мене кепський.
— То навіщо ми прийшли?
— Навіщо ти прийшла, не знаю. А я — ось для цього.
Він скерував на двері свій Ключ і віддав команду ініціювання. Відповідь була негайна та катеґорична:
Так само повівся і Джейнин Ключ.
— Ходімо назад, — понуро мовив Кейт.
Не зронивши по дорозі ні слова, вони повернулися до Марічиного кабінету. Вже без жодної надії Кейт знову спробував ініціювати портал, відтак недбало кинув обидва Ключі на стіл, важко гепнувся в крісло і втупив бездумний погляд у протилежну стіну.
— Кейте, — озвалася Джейн. — Поясни, нарешті, що коїться.
— Портал не працює. Вочевидь, не надходить енерґія.
— Боже мій!.. — видихнула Джейн і опустилася на стілець. — Як це сталося?
Кейт затулив обличчя руками.
— Боюся, з моєї вини. Це я напартачив.
— Щось не так зробив з порталом?
— Не з порталом, а… Річ у тім, що я збрехав тобі. Насправді Маріка дещо знає про нас. Вчора я сказав їй… — І він коротко переповів зміст своєї розмови з Марікою. — Схоже, я її дуже налякав, і вона звернулася за порадою до брата. А той наказав їй негайно вимкнути портал, яким вона користалася, щоб потрапити до нашого світу. Лоґічно й розумно.
— Ну, то ввімкни його.
— Як? — Кейт невесело посміхнувся. — Це тобі не штепселя в розетку вставити. Я не фахівець і уявлення не маю, як це робиться. У таких питаннях я цілковитий невіглас. А ти — тим більше.
„І в цьому наша біда,“ — додав він уже про себе. — „Ми стаємо Послідовниками не за здібностями, не за інтересами, а за народженням. Тому ми втратили так багато стародавніх знань…“