І Кейт і Джейн мали високий показник розумового розвитку, але їхній інтелект найяскравіше проявлявся не в точних чи природничих науках, а гуманітарній царині. Спершу Кейт прикро вразив батька, коли обрав своїм фахом історію. Наступним розчаруванням Ґордона Волша стала Джейн, котра змалку захоплювалася грою на фортепіано, і хоча батько не дозволив їй вступити до консерваторії, вона все одно мріяла лише про музичну кар’єру, а на біолоґічному факультеті університету навчалась абияк, просто тягла ярмо, і Кейт часом дивувався, як їй вдається складати іспити.
— Але ж Браму постійно вмикають і вимикають… — невпевнено заговорила Джейн.
— З Брамою, якщо вона справна, впорається й дурень, — роздратовано урвав її Кейт. — А це портал. До того ж не наш, а Конорів. Я навіть не уявляю, як підступитися до нього.
— А той, інший портал? Він же в робочому стані? Якщо ми зможемо відімкнути двері…
— І що далі? Наші Ключі не налаштовані на нього.
— Але ж ти зміг налаштуватися на Марічин портал.
— Так, зміг, — підтвердив Кейт. — І згаяв цілих півроку. Це при тому, що мав у розпорядженні комп’ютер і детальну інформацію про індивідуальні характеристики порталу. А зараз у мене лише два Ключі — твій та мій. Якби на моєму місці був батько, я вже не кажу про Смирнова, він, може, й розібрався б зі Стеновим порталом… десь за тиждень чи півтора. Але я не батько. І тим більше не Смирнов. Та й стільки часу ми тут не протримаємося. День, два, три, максимум чотири — а потім нас упіймають. Або ми самі здамося від голоду.
— І що ж нам робити?
— Не знаю. — Він устав з крісла й розгублено пройшовся по кімнаті. — Я думаю… і нічого не можу придумати.
— Бо в тебе лайно в голові! — раптом розлютилася Джейн. — Це все через тебе! Це ти винен!.. — Підкоряючись застережному жестові брата, вона стишила голос, але продовжувала таким самим гнівним тоном. — Ти мусив або розповісти Маріці про все, або взагалі нічого не говорити. А твої дурні натяки… Ти просто йолоп! Якби вона знала всю правду, то не стала б гарячкувати, не квапилася б вимикати портал. У крайньому разі, вона спершу перевірила б, чи не зазирнув ти знову попорпатися в її білизні. Клятий збоченець! Через тебе ми застрягли тут — і невідомо, як виберемося звідси.
Кейт підступив до сестри майже впритул.
— Отже, через мене? — перепитав він. — Дуже мило! Радий це чути. Тільки я не пригадаю, що кликав тебе з собою. Якщо пам’ять не зраджує мене, це ти наполягла, щоб ми пішли разом. І саме ти вирішила зачекати тут на Маріку. Якби не ти, я б давно був удома. Порпання в білизні, як ти вишукано висловилась, не забирає в мене багато часу.
Джейн стояла спиною до вікна, а в кімнаті панували сутінки, проте Кейт помітив, як її ясні очі потьмяніли.
— То це я винна? Знову я! Ти завжди перекладаєш на мене всю вину. Навіть тоді ти звинувачував мене — мовляв, чому я погодилася, чому не сказала „ні“… Який же ти негідник, Кейте!
Не витримавши її пронизливого, сповненого люті погляду, Кейт опустив очі. Все його роздратування миттю витіснив сором. Він відійшов від сестри й зупинився біля вікна.
— Вибач, Джейн. Твоя правда: в усьому винен я. Лише я. Ти тут ні до чого.
Вони довго мовчали. Кейт блукав поглядом по кабінету, який перетворився для них на в’язничну камеру, і дедалі дужче його охоплював відчай.
Джейн стояла біля порталу і знай переступала з ноги на ногу. Нарешті не витримала й повернулася до Кейта.
— Я хочу в туалет, — пожалілась вона. — Вже не можу терпіти.
— Це не проблема, — відповів Кейт. — Тут є щось на зразок ванної кімнати. Ходімо покажу.
Вони вийшли з кабінету до спальні, обійшли ліжко і Кейт вказав на невеликі двері в кутку.
— Це там. Але зачекай. — Він узяв з шафки біля ліжка свічку в канделябрі й запалив її від своєї запальнички. — Далі сама розберешся. Тільки поводься тихіше. Приміщення знизу, найпевніше, порожні, я жодного разу не чув звідти ніякого шуму, проте обережність не зашкодить.
— Гаразд, гаразд, — нетерпляче сказала Джейн, забрала в нього свічку і пройшла досередини, щільно зачинивши за собою двері.
Кейт присів на краєчок ліжка й задивився на одне з трьох зашторених вікон спальні.
„Боже!“ — думав він приречено. — „Як усе по-дурному склалося! Що тепер робити? Що ж робити? Ми пропали… Ні, так не годиться! Не смій панікувати!“
Кейт зібрав свою волю в кулак, змусив себе заспокоїтися і, по змозі, думати розважливо.
Джейн мала рацію: він припустився грубої помилки в розмові з Марікою. Йому не слід було гратися з нею натяками та недомовками, адже ніщо так не лякає людей, як невідомий ворог. З підслуханих розмов між Алісою та сером Генрі було зрозуміло, що Конори нічого не знають про Послідовників, а про Заборону до них дійшла лише одна-єдина фраза засновника їхнього роду. Це було дивно, але факт: Конор МакКой нічого не розповів нащадкам про свій рідний світ. А якщо й розповідав, то за три сторіччя все забулось або стало звичайною леґендою. Вочевидь, Маріка не знала цієї леґенди, а от її брат (чи хтось інший, до кого вона звернулася за порадою), можливо, щось чув. І, дізнавшись від Маріки про Кейтові натяки, відразу збагнув, що то не просто леґенда, а чиста правда…