— Джейн, це я, — сказав Кейт. — Ти миєшся?
— Так, — озвалася сестра. — Зачекай, скоро закінчу.
— А я нікуди не поспішаю.
Він пройшов у інший кінець кімнати, стягнув з себе камзол і присів у крісло поруч зі столиком, на якому стояла таця з рештками вечері. Джейн майже не скушувала смаженого м’яса, тушкованих грибів та вина, зате з’їла овочевий салат і всі фрукти — у вазі залишилася одна ягода полуниці. Кейт узяв її й кинув собі до рота.
Хвилин за десять хлюпання припинилося, а незабаром з-за перегородки вийшла Джейн, від шиї до п’ят закутана в простирадло. Слідом за нею з’явилась покоївка, на ходу осмикуючи поспіхом одягнену сукню. Вона привітала Кейта шанобливим поклоном, він кивнув їй у відповідь.
— Довго ж тебе не було, — зауважила Джейн. — Я вже почала сподіватися, що ти повернешся з гарними новинами. Але з виразу твого обличчя бачу, що це не так.
— На жаль, не склалося, — підтвердив Кейт. — Добре хоч те, що мене не заарештували. Ти не думала про таку можливість?
— Думала. І, між іншим, переживала. А потім збагнула, що якби тебе кинули за ґрати, то вже давно прийшли б і за мною.
Ясна річ, вони говорили анґлійською і могли не боятися, що покоївка зрозуміє їх. Тільки треба було уникати власних імен та назв.
— Якщо хочеш помитися, — сказала Джейн, умостившись на стільці, — то вода ще гаряча. Чи ти гребуєш?
— Ні, просто не хочу. Дуже втомився.
— Що ж, воля твоя, — знизала сестра плечима і вже слованською додала: — Чого ти чекаєш, Елішко?
— Перепрошую, пані, — похопилась покоївка, взяла гребінець і стала розчісувати вологе Джейнине волосся.
Кейт задумливо дивився на обох дівчат, які час від часу, ніби ненароком, лагідно торкалися одна до одної й обмінювалися відповідного змісту поглядами. Покоївка знай скоса позирала на Кейта й лукаво посміхалася. Йому було дуже ніяково, але він терпляче продовжував грати роль стомленого і знудьгованого чоловіка.
Закінчивши розчісувати Джейнине волосся, покоївка запалила в кімнаті свічки, бо вже стало темно, і запитала, чи кликати слуг, щоб винесли воду.
— Ні, Елішко, не треба, — сказала Джейн. — Завтра. А тацю забери. Залиш тільки м’ясо, хліб та вино. — І вже до Кейта анґлійською: — Дай чайові.
Кейт дістав з гаманця кілька дрібних монет і, коли Елішка підійшла до столу, щоб забрати тацю, поклав їх у її долоню. Дівчина вдячно всміхнулася:
— Дякую, пане, ви дуже щедрий. Вам нічого не треба?
„Двійко Конорів,“ — подумав Кейт. — „А можна й одного…“
— Ще полуниць, — промовив уголос. — І передай господареві, що завтра я хочу зустрітися з його небожем Мілошем.
— Буде зроблено, пане.
Коли покоївка пішла, Джейн сказала Кейтові:
— Бачу, в тебе проґрес. Щойно ти абсолютно правильно, без жодної помилки, побудував ціле речення.
Кейт гмикнув.
— А я й не помітив.
— У тім-то весь фокус. Це називається інтенсивним входженням у мовне середовище. Ми з тобою отримали непогану підготовку, маємо чималий словниковий запас і гарне знання ґраматики, але досі не було практики спілкування живою розмовною мовою — яка, до того ж, помітно відрізняється від книжкової. А тепер цього спілкування вдосталь, ми швидко засвоюємо практичні навички, вчимося формулювати свої думки „на льоту“ — відразу слованською, не перекладаючи з анґлійської. Правда, вимова в тебе паскудна. Але тут нічого не вдієш, ти геть позбавлений музичного слуху. Мабуть, у дитинстві, тобі медвед бив ставши на увхо… — Джейн підвелася зі стільця і рушила до ліжка. — Відвернися, Кейте. Я хочу вдягнути сорочку й лягти.
Кейт встав з крісла, перетнув кімнату і зайшов за перегородку. Він почув шурхіт простирадла, а слідом за тим пролунав сестрин голос:
— Таки вирішив помитися?
— Лише руки й обличчя.
— Там у тазику є чиста вода…
— Бачу.
Помивши руки і вмившись, Кейт з дозволу сестри вийшов з-за перегородки. Джейн сиділа в ліжку, вкривши ноги тонкою ковдрою. На ній була шовкова нічна сорочка, прикрашена мереживом і вигадливою вишивкою. Ще першого ж дня, переконавшись, що їй, як шляхетній пані, доведеться мати справу з покоївкою, Джейн вирішила не ризикувати, надягаючи білизну з Марічиного ґардеробу, що геть уся була з їхнього світу, а придбала собі тутешню. Для цього навіть не довелося нікуди йти — зачувши про бажання своїх нових пожильців закупити обновки, вуйко Ховрань сповістив про це власників кількох найближчих крамниць, а ті негайно прибігли до гостинки зі своїм крамом, приваблені брязкотом золота в гаманцях заможного чужинського подружжя.