Мені пощастило, він не такий, він справжній, це мій справжній янгол, і те, що я в ньому гукала і у що безумно повірила, виявилось правдою, мені Бог дав це щастя, і тому я вірю, як каже його мама, що це Провидіння, що це Божа воля, і я в ній лише знаряддя, виконання того, що було нам послано зверху, з Неба.
Але ось що я вам розповім про себе.
Я росла отам в Луцьку, на Кічкарівці, єдина донька старих батьків і, певна річ, куди мене було послати вчитися, як не в наш тоді ще педінститут, і я шкодувала, що виїхала вчитися до іншого міста. Бо мала ніби волю і жила би зі всіма в гуртожитку, а так була змушена щовечора вертатись додому, аби не пізно.
Часом я ночувала в гуртожитку, але завжди наперед попереджала батьків, і це було в крайніх випадках, і я завжди телефонувала їм зранку, що все гаразд. I так велося два курси, аж був Новий рік, гулянка була чудова, я була просто щаслива, танцювала і співала, як ніколи, я дуже люблю танцювати. I в мене виходить добре. I я співаю і ще закінчила художню школу, і граю на фортеп’яні, одне слово — душа компанії.
Але впилася і прокинулась на ліжку в чоловічих обіймах, зовсім гола.
Можете уявити собі мій жах. Я хотіла вирватись, але важка чоловіча рука обхопила мене, і я вже бачила, що це Микола, він давно за мною упадав, але не надто мені подобався.
Вже пізно, сказав Микола, ти моя, тут в кімнаті нікого нема крім нас, я подбав, так що не пручайся, будемо продовжувати трахатись по-тверезому.
To справа сумна і давноминула. Я завагітніла, і ми з Миколою одружилися. Він з Червонограда, родом з шахтарської родини, і коли почалася незалежність, вдався до всяких бізнесових справ і мене фактично кинув дуже швидко. Інтимні справи в нас бували добре якщо раз на місяць, і я вже знала, що в нього е коханка в Червонограді, і не тільки.
В нас народилася донька, я пішла працювати, а Маринку він постійно відвозив до своїх батьків у Червоноград, бо мої були старші, хворіли і одне за одним швидко померли упродовж п’яти років, і дитину не було кому глядіти, і Микола одвозив її у Червоноград, і вона виростала там.
Він багато пив, зі мною був дуже грубий, постійно матюкався, кілька разів п’яний кидався мене бити, і я вже сама була рада, щоби мала більше була в Червонограді, і не чула всіх оцих скандалів і сварок.
Думка в мене була така, що ось дитина підросте, я з Миколою розійдуся, заберу малу до себе, і ми собі спокійно удвох заживемо. А далі — як Бог дасть. Я ніколи ні з ким йому не зраджувала, ніколи й гадки не було такої.
А він постійно кепкував над моїм захопленням музикою і малюванням, то все було дурне, на його думку, жінка повинна мати дітей і дбати про хату.
А я більше часу, ніж вдома, проводила в школі з дітьми і була щаслива там більше, ніж вдома.
Василько появився в мене на очі, коли був ще в другому класі, а я проходила в школі практику, щойно закінчувала інститут, бо мала перерву через народження дитини.
Його не можна було не помітити серед наших дітей, і не тільки тому, що він був циганчук, у нас в школі чимало циган, і його якась родичка навіть в інституті в нас училась, і прізвище в неї було дивовижне — Джаджа, що означає по-їхньому «іди, іди», тобто йди два рази.
Але він був такий гарний, що на нього не можна було надивитись, але ще одне — в нього були такі очі, що я ще тоді не могла і хотіла від них відриватися, я занурювалась би у них все життя... і, сподіваюсь, буду дивитись... Вони були великі, зовсім чорні і не мигаючі. Він, здавалось, ніколи не кліпав очима і коли позирав на тебе впрост, то ставало якось моторошно, і його прізвище Вовк якось в’язалося з ним, щось в ньому було таке привабливо звіряче, навіть брови широкі й густі і довгі були, якось по-звірячому загострені.
Коротше кажучи, дивна дитина.
Я вела у них кілька уроків тоді, коли він був у другому класі, і йому було дев’ять років, і могла погладити його по голові і почувала електрику його волосся, і ніби щось говорило мені, ніби я торкалась якоїсь таємниці, і мені не хотілося відпускати руки з його голови і так тримати його, і обійняти його, і притулити до себе. I… захистити... я не знала від чого і чому це виникало в мені, але я відчувала, що ця дика нібито, і по-звірячому нашорошена дитина вимагає захисту, прихистку, підтримки в біді, що йому важко, що йому треба якогось місця, де би він почував себе в безпеці...