— І шо, со всємі цєловався? — не повірив сержант.
— З усіма, — поліщук покивав головою, щоб таким чином ще раз затвердити свої слова. — І не по одному разу. Бо конкурс у три тури, на вибування.
— Просто як Парис, — вихопилося у Шагути.
— Хто? — не зрозумів сержант.
Степан вкусив себе за язик. Клята освіта весь час лізла назовні. А це могло викликати зайвий інтерес до його скромної персони. І ніхто не буде слухати про гімназію. Начальству дай тільки зачепитися, потім не вивернешся.
— Це з книжки. Був один, — буркнув Степан, подумки лаючи себе останніми словами.
— Да ну вас! Дальше расказивай! — втрутився Співак.
— Так от, — Прокопенко поринув у спогади, явно отримуючи від них задоволення. — Перший раз поцілувався з усіма, не розпробував. Кажу, давай на другий. У другому розумію, що треба когось відставити, ну і Клава з операційної, така була худенька, я і кажу — вилітаєш.
— А вона?
— А що вона? Сіла собі в куток.
— Не обідилась?
— Мабуть, ні. А може й обідилась, але не сказала, — Прокопенко насолоджувався увагою слухачів і наддавав жару. — Потім я ще одну відставив, потім ще. А коли залишилося дві, тут я вам скажу, почалося таке! Обидві цілуються — у мене серце стає!
— От брехло! — засміявся сержант.
— Слово честі! — не здавався поліщук. — Потім губи боліли аж говорити не міг!
Жіноче питання на війні стояло гостро. Чоловіки без жінок на фронті і жінки без чоловіків у тилу, плюс постійна присутність смерті та нелюдські умови існування створювали потужний емоційний заряд, який загрожував вибухнути будь-якої миті. Напруги додавали жіночі частини, які періодично з’являлися на марші, лишаючи за собою на землі криваві сліди. «Вони що, поранених несуть?», — запитав якось молодий, і санінструктор вимушений був пояснювати йому, що до чого у жіночому організмі, і чому солдатська чоловіча білизна, яку вони носять, не може забезпечити деяких потреб — в той час, коли статут іншої білизни не дозволяє. Молодого навіть на кпини не взяли, настільки чоловіки жаліли дівчат, що вимушені воювати на рівних з ними і підставляти свої ніжні тіла під кулі, бо куля не розбирає, в кого цілить. Однак основним місцем, де мешкала прекрасна стать, були госпіталі — санітарки, сестрички, навіть лікарі у своїх білих халатах, вужчих на талії, ширших на стегнах, по можливості чистенькі та привітні, саме вони були об’єктом марення більшості солдатів.
У Степана теж був випадок з однією лікаркою, який стався через те, що звичка до гігієни, яка в’їлася у кров з дитинства від батька-військового, у госпіталі розквітла буйним цвітом. На подив сусідів по палаті Степан чистив зуби не тільки зранку, але й на ніч, і голився щодня до блиску, немов на парад. От і того разу пізно ввечері пішов до умивалки, коли раптом почув тихенький спів з душової. Зазирнув — і побачив там лікарку Тетяну Миколаївну, яка милила себе мочалкою, наспівуючи під носа. Вона стояла в профіль, у найвигіднішому ракурсі, та навіть і без цього вигляд голої жінки у бійця, хоч і пораненого, але цілком дієздатного, викликав справжній вибух всередині. І щоб загасити його, Степан миттю рвонув назад до палати, залишивши на раковині зубну щітку та порошок. Сховавшись у ліжку від власних думок, він намагався уповільнити серцебиття, яке віддавалося аж у скронях. А потім до палати нечутно зайшла вона. Безпомилково відшукала його місце і нахилилася зовсім близько.
— Товаришу боєць, ви забулися свою щітку.
Від її тіла пашіло вологим теплом, халат на грудях розійшовся, відкриваючи майже все, і тут Степан злякався за себе.
— Дякую, — сказав він. І більш нічого не зробив.
Міркуючи потім над своїм вчинком, він не розумів, як оцінити оту свою боязкість. Чоловікові якось не годиться пасувати перед жінкою, та ще й такою красунею. А з іншого боку це була б зрада своїй дружині, Софійці. Чи може, вже не своїй? Бо де зараз студент Святослав Ліщинський, що колись був її чоловіком? Чи існує він взагалі? І де справжній Степан Шагута? А цей — тут, на війні, і це вже не Ліщинський, не Шагута, а якась зовсім третя людина. Тож ким він є насправді?
Тим часом сержант перехопив ініціативу у Прокопенка і взявся розповідати про свої пригоди у санпропускнику, куди для боротьби з вошами заганяли усіх при переформуванні. Ішлося про групу дівчат-зенітниць, яких направили в лазню разом із чоловіками, бо не будеш же через кількох бійців, хай навіть іншої статі, зупиняти велику машину зі знищення вошів.